На самій же виставці можна було побачити лише невелику частинку цих знахідок. За словами Ростислава Омеляшка, щоб показати усі експонати, потрібно дуже багато місця — понад дві тисячі «квадратів». Організація просила в держави виділити їм приміщення, аби зробити свій власний музей, та поки що все завершувалося відмовою.

Тож у Національному центрі народної культури «Музей ім. Івана Гончара» експонувалися ткані вироби з Київського, Житомирського та Рівненського Полісся. Можна було побачити багато видів рушників, якими завішували ікони, — це так звані красні рушники, привезені із Чорнобильського та Поліського районів, а також рівненські намітки, житомирські завєски з килимовими орнаментальними мотивами. Представлено великий комплекс національного вбрання із багатьох районів Київщини та Житомирщини. На ньому присутні елементи тканого декору (не вишиті рукави, а ткані на них орнаменти, намітки з витканим «чолом»). Цікавий комплекс жіночого одягу, зробленого із серпанку (розріджена структурна лляна тканина), який вироблявся десь до Другої світової війни на Рівненщині. А також ткані ікони…

Можна побачити і безліч зразків техніки, якими робили усі ці чарівні експонати. Зокрема: тріпачки для льону, гребені й гребінки, терниці, качалки, сукала різних форм, а також витушки, веретена, самопрядки, три різновиди ткацьких станів: кросна (Дубровицького району), пів верстат, або став (Народицького району), верстат (Овруцького району). Тим, кому цікавий процес ткання, можна було його побачити на власні очі: мисткині-ткалі ознайомлювали відвідувачів виставки з безпосереднім процесом роботи на ткацькому верстаті.

Хто не зміг відвідати відкриття виставки, зможе це зробити до 16 червня. Вона чекає відвідувачів щодня, окрім понеділка і останнього вівторка місяця.