Святині монастиря
Найбільш шанованою з них є чудотворна ікона Божої Матері “Троєручиця” з часточкою Ризи Самої Пресвятої Богородиці. Вона написана в Білоберезькій пустині на замовлення прп. Іони — засновника монастиря. З цією іконою пов’язаний один епізод з життя старця. Коли він жив у Білоберезькій пустині, то одного разу взимку йому довелося супроводжувати ікону, з якою іноки об’їжджали навколишні села. Раптом коні провалилися під лід, і дверцята карети виявилися затисненими уламком льоду. Тоді о. Іона вибив їх, так що всі встигли врятуватися. Беззаперечно, настільки дивовижне чудо спасіння явила Сама Заступниця Небесна. На пам’ять про цю подію старець звелів написати образ “Троєручиці” на трикутному осколку від розбитого скла ікони та вставив його в дерев’яну рамку.

З особливим благоговінням прикладаються до Розп’яття, в якому знаходиться часточка Хреста нашого Спасителя. Життя вічне міститься в Його Хресті. З нього сяють спасительні язви та терновий вінок. Чудо спасіння сходить від нього світові.

Іонинський монастир зберігає фрагмент ікони Пресвятої Богородиці та вціліле кріплення для лампади з іконостасу Великої Лаврської Небесам подібної церкви [Успенського собору Києво-Печерської Лаври – Ред.]. Знаходяться ці речі у південному боковому вівтарі храму. Вони є свідками трагічної історії зруйнування Лаври у 1941 році.

Ще про один злочин того ж безбожного часу згадуєш біля ікони святого священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького, який був жорстоко убитий в 1918 році. В ікону вкладено параманний хрест та частину окладу [металеве оздоблення – Ред.] Євангелія, що була на мощах святого Владики, першим від Господа увінчаного вінцем новомученика Російського.

Кожна ікона має велику силу благодатної дії. Але з особливим трепетом прикладаєшся до мощей святих, навіть якщо це лише мала їхня часточка, вставлена в ікону. у Свято-Троїцькому Іонинському храмі знаходиться біля 120 часточок мощей угодників Божих.

Мощі святого старця
Нетління тіл святих — одне з найбільших чудес Церкви. Таке чудо Господь явив і на мощах святого преподобного Іони — засновника та беззмінного ігумена обителі. Вони покояться у склепі під колоною, розташованою напроти ікони Божої Матері “Троєручиця”. Над входом у склеп стоїть білий мармуровий хрест, що раніше стояв над могилою старця на Звіринецькому кладовищі. Спустившись на декілька сходинок вниз, Ви потрапляєте в чудово розписану монастирським художником усипальницю, де стоїть рака з білого мармуру зі святими мощами прп. Іони. Арка над мощами святого старця оздоблена прекрасним орнаментом, склепіння усипальниці є ніби голубим небом, засіяним яскравими зірками, а написані на стінах образи святих прп. Феофіла Китаївського, прп. Серафима Саровського та самого старця Іони нагадують нам про те, кому ми повинні вклонитися та подякувати за великий труд заснування святої обителі.

У 60-х роках ХХ століття, коли відновились гоніння на Церкву, склеп отця Іони було зруйновано, безбожники поглумилися над мощами угодника Божого, у нього відірвали кисть правої руки та чесну главу. Братія монастиря на чолі з ігуменом перепоховали старця на Звіринецькому кладовищі. При цьому виявилось, що тіло його, яке 64 роки пролежало в землі, збереглося нетлінним, навіть шкіра залишилася світлою і м’якою.

На Звіринецькому кладовищі мощі прп. Іони перебували 27 років. У 1993 році напередодні дня тезоіменитства преподобного — пророка Іони — за благословенням Блаженнішого Митрополита Володимира мощі святого були віднайдені, доставлені в монастир та в новому дубовому гробі покладені на колишньому місці — в склепі. А кипарисова труна, в якій було поховано старця і яку він зробив для себе ще за життя, стоїть на особливому місці в храмі. Нині в ній зберігаються його постригальний хрест, параман та облачення.

Сьогодні до мощей прп. Іони йдуть численні паломники. Тут служаться молебні з акафістом. Люди приходять до великого святого, щоб попросити його молитов перед Престолом Божим, щоб віддати належне тому, хто за вказівкою Самого Господа та Його Пречистої Матері звів у Києві святу обитель.

Явлення Пресвятої Богородиці
Тричі являлася о. Іоні Владичиця Небесна, повеліваючи виконати волю Сина Свого і Бога: “Обрав тебе Господь Бог знаряддям Свого святого діла, Його ж Божественна воля полягає в тому, щоб на місці, яке тобі буде вказане, була влаштована обитель в ім’я Святе Його”.

Довго не міг смиренний монах наважитися підкоритись волі Божій, вважаючи себе недостойним великого покликання та називаючи себе не інакше, як “окаянна гнила колода”. Лише після третього явлення Богородиці старець залишив Білоберезьку пустинь, де проводив чернече життя, та прийшов до Києва. Це було в 1847 році.

У святому граді, вказаному Йому Самою Царицею Небесною, він подвизався в Микільському, Братському та “Грецькому” монастирях і був висвячений в сан священика. Потім отець Іона поселився у Видубецькому монастирі. Незабаром сюди стали сходитись численні прочани. Слава про великого старця швидко рознеслася по всіх куточках Росії. На кожного, хто приходив до нього, він виливав свою безмежну любов. Скільки воскреслих душ, скільки зцілень хвороб! Скільки доль тут змінилося!

Чудесне влаштування святої обителі
Пресвята Владичиця і тут продовжувала втішати свого обранця чудесними відвідуваннями та укріпляти в ньому рішення розпочати створення святої обителі. “Ти все ще виявляєш свою малодушність та сумніваєшся, як це тут може бути? — з любов’ю докоряла Вона його. — Думай, що ти лопата, граблі, кочерга, що вигрібає з пекельного вогню гієни душі, застерігаючи їх від гріхів та вводячи у вічну радість, в славу Небесного Царства”, — так напучувала його Пречиста. Явившись вдруге у великій славі та сонмі святих, Вона окропила святою водою місце, на якому належало бути монастирю. Це було 9 березня 1862 року.

Підкоряючись волі Божій, прп. Іона приступив до будівництва монастиря. Незабаром у двоповерховому дерев’яному будинку влаштували церкву в ім’я Пресвятої Трійці. Духовна дочка отця Іони, вдова київського генерал-губернатора, княгиня Катерина Олексіївна Васильчикова взяла на себе клопотання перед імператором Олександром Миколайовичем про заснування чоловічого монастиря. Цікаві обставини, за яких государ затвердив прохання княгині. Під час обговорення цього питання виникла серйозна суперечка. Імператор, розсердившись, вийшов у садок прогулятися. Біля ґрат Літнього саду на нього було здійснено замах. Але Бог вберіг його — куля пролетіла повз. Приголомшений цар, побачивши настільки дивовижну милість Божу, сказав: “А що, панове, не потрібен монастир? А я вірю, що Господь Бог та Божа Матір врятували моє життя молитвами того монастиря”, — і підписав прохання. Так була влаштована свята обитель.

Отця Іону було призначено будівничим монастиря. Під його керівництвом почали будувати школу-притулок для сиріт, лікарню, монастирські келії. А пізніше замість першої дерев’яної церкви звели прекрасний кам’яний Свято-Троїцький собор.

Стопами святого Серафима
Поступово в монастирі почали розвиватися різні ремесла: з’явилися майстерні для виготовлення свічок, іконописна, палітурна, столярно-теслярська, кравецька, шевсько-шорна та ін. З самого початку прп. Іона намагався затвердити в монастирі ті правила чернечого життя, які він перейняв від прп. Серафима Саровського. В монастирі суворо виконувався устав св. Феодора Студита. У всьому дотримувалися смирення та простоти — в одязі братії, в обстановці келій, їжі. Сам старець взимку і влітку ходив у чоботах, потертому підряснику та залатаній рясі.

Своїх учнів прп. Іона вчив невпинно творити розумну молитву. “Коли ви вільні, — говорив він, — то після загального правила сідайте на лавки та займайтесь на чотках Іісусовою молитвою, скільки дозволяє час. Цим розум просвітлюється”.

Незаперечні заслуги настоятеля монастиря отримали достойне визнання з боку духовного начальства. 9 серпня 1872 року о. Іону було возведено в сан ігумена. У цьому ж році його нагородили набедреником. 9 квітня 1883 року йому його нагородили золотим наперсним хрестом. А ще через три роки поставили архімандритом.

Кончина святого
І ось, після стількох років подвигів прийшов час відходу старця в горішній світ. Захворівши водянкою, він занеміг. Старець дуже страждав від хвороби, у нього сильно боліла вся шкіра, так, що не можна було до нього навіть доторкнутися. Проте до останньої години свого життя він приймав людей. 15 грудня 1901 року над ним було звершене Таїнство Єлеосвячення.

З того дня він уже нічого не їв, але підтримував життя тіла їжею духовною — причащався щодня та пив святу воду. Знаючи про день своєї смерті, він, прощаючись 6 січня з братією, сказав: “Я в середу відійду”. Слова його виповнились повністю. Віддавши свій дух і улюблену обитель волі Божій, в ніч на середу, 9 січня 1902 року, старець Іона тихо та мирно відійшов до Господа. Імовірно йому було 102 роки.

12 січня відбувалося відспівування о. Іони. Цього дня храм, де стояла труна з тілом покійного, та монастирський двір не могли вмістити всіх бажаючих попрощатися з дорогим отцем та наставником. Більше 30 тисяч чоловік прийшли віддати останнє цілування тому, хто за життя осявав їх своєю безмежною любов’ю, втішав батьківським словом, дарував благословення та допомагав духовними порадами.

І сьогодні, в наш складний час, коли не просто буває знайти духовного наставника, ми можемо приходити за порадою до батюшки Іони, який залишив по собі багато безцінних повчань, які милістю Божою дійшли до нас. Наведемо тут деякі з них.

Повчання отця Іони
Духовному чаду. Якомога більше мовчи. Не говори та не кричи, як і що ти маєш намір зробити, бо ворог на цьому уловить душу твою, і ти позбавишся чесноти. Багато не випробуй, пам’ятай, хто ти і Хто Бог, а у всьому покладайся на волю Божу. Віддавшись Йому, забудь про себе зі своїм малим розумом.

Не возвеличуй себе, тому що будь-яка людина ніщо без благодаті Божої. Молися Божій Матері, святій великомучениці Варварі та Катерині та знай, що Бог призиває служити Собі благих, добрих, вірних та терплячих, а недостойних викидає геть і не допускає прийти до Нього.

Про паління. Тютюну, цигарок, сигар та люльок в жодному разі не дозволяй собі мати, цією дурістю нехай себе не заражують.
У розпачі. Коли хто в розпачі буде, нехай читають “Символ віри” до кінця.

…Важко зупинитися. Так хочеться переписати якомога більше повчань святого старця. Але, дасть Бог, комусь допоможуть і ті малі крихти духовної мудрості отця Іони, які нам вдалося тут помістити.

“Праведні вічно живуть”, — сказав премудрий. І ми віруємо безсумнівно, що отець Іона тільки тілом відлучився від нас, а духом перебуває з нами. Саме його заступнцтвом сьогодні відроджується колишній дух та слава монастиря, і молитвами братії проявляє о. Іона “великі милості всім, хто живе у святій обителі та всім, хто з вірою і любов’ю приходить” до нього.