Як повідомляють окремі джерела, першими відомими спорудами на Андріївській горі чи біля неї були мурований терем княгині Ольги й дерев’яна церква св. Василя, яку 988 року поставив на місці Перуна великий князь київський Володимир і яка існувала до 12 століття, а також Андріївський (Янчин) жіночий монастир, заснований великим князем Київським Всеволодом Ярославичем 1086 року. 1215 року на місці Василівської церкви постав мурований храм в ім’я Воздвиження тут хреста Андрієм Первозванним, від якого сусідній земляний вал (його частина) називався Воздвиженським.


Московський мандрівний священик-старообрядець Іван Лук’янов називав Воздвиженську церкву Андріївською. 1724 року її зруйнував буран, і тоді ж постало питання про спорудження тут нового храму. Проте завадила російсько-турецька війна 1735-1739 років, події якої примусили площу Андріївської церкви переобладнати під бастіон. І лише в серпні 1744 року імператриця Єлизавета Петрівна під час свого перебування в Києві під враженням проповіді про святого апостола, визначила Андріївський пагорб місцем для нової церкви й поклала в її фундамент, під благословінням митрополита київського Рафаїла Заборовського, перший камінь. Креслення для неї виготовив обер-архітектор Франческо Бартоломео Растреллі – видатний зодчий, італієць за походженням, відомий у світі як майстер архітектури бароко. Нагляд за складними будівельними роботами здійснював московський архітектор І. Ф. Мічурін. Йому довелося спроектувати спеціальну дренажну систему для відведення підземних вод, щоб запобігти зсувів ґрунту. Отож і став 14-метровий стилобат, який з боку Андріївського узвозу має вигляд двоповерхової будівлі, своєрідними підвалинами для нової церкви, її освячення здійснив 19 серпня 1767 року, вже після смерті Єлизавети Петрівни, митрополит київський Арсеній Могилянський.


Верх церкви вінчала єдина продовгувата баня, з боків якої виструнчилися високі й тонкі башточки. їхнє сріблоподібне металеве покриття разом із колонами корінфського ордера та іншими прикрасами надавали храмові надзвичайної легкості й краси. Не гірше виглядає він і всередині, де увагу відвідувачів привертають насамперед кафедра для проповіді, надпрестольна сінь – ротонда, і багатоярусний різний позолочений іконостас, виконані в стилі рококо. Ікони для останнього написані видатними майстрами російського живопису О. П. Антроповим та І. Я. Вишняковим. Іконостас і церковне начиння було привезене з Петербургу, а у виготовленні внутрішнього оздоблення храму брали участь також і українські різьбярі М.Чвітка та Я. Шевлицький.


Особливість Андріївської церкви полягала в тому, що була вона не домовою і не парафіяльною, а цілком самостійною, тобто ружною. Її причт утримувався за рахунок міської скарбниці. А “парафією” для неї вважався весь Київ і навіть уся країна. Отож і прибутки вона отримувала чималі – у середньому по 5500 рублів щорічно – більше, ніж інші парафіяльні церкви міста. І цілком справедливо 8-й з’їзд депутатів єпархіяльного духовенства, що відбувся 1902 року в Києві відхилив клопотання причта церкви про звільнення його від сплати внесків, призначених для спорудження духовно-навчальних закладів у єпархії.


За первісним призначенням Андріївська церква мала бути двірцевою, а тому й не потребувала дзвіниці. І це спонукало окремих зловтішників до недоречних жартів. Так, один із журналістів київської газети “Последние новости” в номері за 1 квітня 1912 року повідомив її читачам “приголомшливу” новину: “Зруйнована дзвіниця. Сьогодні о 4-й годині завалилася дзвіниця Києво-Андріївської церкви. Катастрофа супроводжувалася страшенним тріском і гуркотом. На щастя, з людей ніхто не постраждав. Уламками завалена частина Андріївського узвозу і проїхати там неможливо. Катастрофа викликана весняними зсувами київських гір”. Можливо, мета цієї публікації полягала в приверненні уваги міської влади до цієї перлини Растреллі, яка потребувала ретельнішого за собою догляду. Але київський губернатор міркував дещо інакше. Він покарав редактора газети В. В. Семеновського за такий… “першоквітневий жарт” штрафом у розмірі 300 рублів, або ж, у разі його несплати, двомісячним ув’язненням.


У перші роки радянської влади Андріївську церкву отримала у своє розпорядження друга за ліком київська громада віруючих Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), проте невдовзі над нею здійснили криваву розправу органи ГПУ. 1968 року храм набув статусу філії національного заповідника “Софія Київська”.


У 1976-1977 роках його відновлено за кресленнями Ф. Б. Растреллі, віднайденими у віденських архівах. А з 1992 року довгі 8 років церква перебувала на реставрації, і лише 18 листопада 2000 року знову широко відкрила свої двері перед шанувальниками прекрасного.


Чарівна краса витвору Ф. Б. Растреллі є лише невеликою дещицею того дивовижного світу, який, створюваний сучасними умільцями, панує на Андріївському узвозі.


Варто лише пройтися його верхньою частиною до першого плавного повороту ліворуч. Чого тут тільки не побачиш на вуличному базарі, який вирує без вихідних із ранку до пізнього вечора. А дорогою можна завітати ще й до затишних безплатних галерей “36” (директор-експерт-мистецтвознавець Світлана Чорнобородова, художній керівник – Олександр Міловзоров і мистецтвознавець Сергій Тернавський). І “Триптих” (виконавчий директор Тетяна Савченко і художній керівник Олександр Міловзоров) та музею-майстерні “В домі Івана Кавалерідзе” (директор – Ростислав Синько).


Художні твори, які виставляються в них, задовольнять будь-які смаки.