Наприкінці 90-х рр. 19 ст. садиба перейшла у власність цукропромисловця, київського 1-ї гільдії купця М.Б. Гальперіна. На його замовлення у 1899 р. і будується цей двоповерховий особняк за проектом академіка архітектури В. М. Ніколаєва.

Композиційно будинок вирішено у формах і декорі венеціанських палаццо доби високого Відродження – з чітким ритмом вікон і оздоб.

Загалом фасади особняка повторювали аналогічне вирішення особняка Б. І. Ханенка по вулиці Терещенківській, 15, спорудженого у 1891-1892 рр. за проектом, як вважається, архітектора Р. Ф. Мельцера.

Під одним дахом містилися житлові покої і контори. Контори та правління цукрових заводів М. Б. Гальперіна містилися в тій частині особняка, фасад якої виходив на вулицю Левашовську, для них був зроблений окремий вхід (нині закладений). Центральний вхід вхід до особняка знаходився на вулиці Олександрівській.

Після 1918 р. особняк Гальперіних, як и багато інших, було націоналізовано і передано під розміщення різних установ.

Гальперін Мойсей Борисович.

Мойсей Борисович (Беркович) Гальперін, поєднуючи в собі широку ініціативу, творчий розмах і невтомну діяльність, зумів зайняти провідне місце в цукровій промисловості Південно – Західного краю. Гальперін був головним акціонером і керівником акціонерних підприємств восьми цукрових заводів: Скомороського, Ходорківського, Цибулівського, Полянського, Бугаївського, Мар’їнського, Льговського та Пінського і двох рафінадних заводів: Мар’їнського та Ходорківського. Деякі з цих заводів були побудовані самим Гальперіним, інші він значно розширив і переобладнав, завдяки чому їхня потужність збільшилася в десять разів. Головні і запасні капітали цих підприємств становили 20 млн. руб. Заводи щорічно переробляли близько 3,5 млн. берківців (1 берківець = 10 пудів = 163,8 кг) цукрового буряка з власної землі. Наскільки високою була продуктивність рафінадних заводів Гальперіна, можна судити хоча б з того, що ці два заводи випускали вісім відсотків всього цукрорафінадну, що вироблявся в Росії. Кількість робітників під час виробництва на заводах Гальперіна сягала 4000 чоловік.

Поєднуючи невтомну діяльність промисловця, М. Б. Гальперін водночас був членом облікового комітету С.- Петербурзького міжнародного банку, Обліково-позичкового банку, членом ради Київського товариства взаємного кредиту, виборним біржового комітету. М. Б. Гальперін багато зробив не благодійній ниві. Довгі роки він опікувався справами київської Фундуклеївської жіночої гімназії, пансіону графині Левашової та 2-го комерційного училища. Протягом кількох років Мойсей Борисович був віце – головою представництва з європейського благодійництва при київській міській управі, головою Товариства надання медичної допомоги на дому, почесним попечителем Єврейської лікарні (нині – Київська обласна лікарня).

Подружжя Гальперіних виростили п’ятеро дітей (дві доньки і три сини). Всі діти разом зі своїми родинами, деякий час жили в батьківському особняку.