Хоча автори Стратегії називають її амбітною – насправді вона не заявляє жодної амбітної ініціативи. На кшталт того, як парижани створювали свій Дефанс, німецькі міста об’єднували в єдину мережу електрички й метро, Прага виносила із центру міста органи держвлади, Валенсія змінила русло річки й перетворила його на парково-музейну зону, чи як Цюріх ховав під землю залізничні колії.

У відповідних розділах стратегії не передбачені бодай заходи із впровадження в Києві технологій, уже давно звичних для всієї Європи.

Наприклад, жодного слова про електромережі нового покоління, які б дозволили перетоки від домогосподарств у мережу й забезпечили умови розвитку альтернативної енергетики. Жодного слова про бродбенд і безкоштовний Wi-Fi на всій території Києва.

Зате є цілий розділ про електронний документообіг і новий інтернет-портал міськвлади за 12 мільйонів (!) євро.

По всьому документу знаходимо речі, біля яких хочеться поставити помітку “WTF?”

Що таке, скажіть, “київський підручник”, і чим він має відрізняється від українського? Що передбачає ідея “збереження етнонаціонального балансу в усіх районах Києва”? Що таке “формування репертуару з урахуванням цільових аудиторій”, яке передбачене для “оновлення культурної пропозиції”?

Стратегія для Києва-2025 виглядає як гола претензія на безпрецедентне за масштабами освоєння десятків мільярдів євро протягом найближчих 15 років.

Гроші розкрадуть на проектах “модернізації”, ремонту й запуску інтернет-порталів, а борги ляжуть ярмом на плечі наступних поколінь, так і не зробивши Київ європейською столицею.

Розробники Стратегії нарахували вартість найбільших проектів на суму понад 16 мільярдів 990 мільйонів євро, хоча влада чомусь уже говорить про потреби в 60 мільярдів доларів і просить їх у російських ФПГ.

Тепер коротко по розділах.

1. У “Першокласній інфраструктурі” пропонують зробити великі ставки на ремонт і маленькі – на розширення шляхів, доріг і паркінгів.

Що ж насправді треба робити, то це розвантажувати місто від неефективного трафіку й об’єднувати існуючу інфраструктуру залізниці й метро. На ці цілі треба робити велику ставку, і залучати значне фінансування.

Розвантаження міста треба почати з виносу в район Конча-Заспи всіх органів влади, які займають тисячі приміщень у центрі міста, і працівники яких створюють затори своїм челноковим пересуванням уранці від заміських віл до центральних районів і ввечері назад. Поруч із цим Corruption-City за приватні гроші зведеться Business-City, адже наш бізнес і влада нероздільні.

2. “Зроблено в Києві” – шкідлива утопія.

У цьому розділі автори хотіли говорити про кластери – групи локалізованих взаємозалежних бізнесів, постачальників, споживачів і асоційованих інституцій у певній сфері. Але чомусь зосередилися на іде фікс із виводу бренду “Зроблено в Києві”.

Кого він може надихати? Боюсь, що для іноземців цей лейбл не буде кращим за “зроблено в Китаї”. Навіщо взагалі робити наголос на пріоритеті розвитку виробничих галузей у сучасному місті? Тим більше, що за результатами досліджень, які проводили самі ж автори Стратегії, городяни проти розвитку виробництва й промисловості в межах міста.

 

Складається враження, що автори одних розділів – не читали інші. У самому проекті Стратегії в кількох місцях ідеться про виніс промзон і перепрофілювання існуючих під житлові, адміністративні й бізнес-цілі.

Повертаючись до завдань цього розділу, відзначимо, що більшість світових столиць основним кластером роблять не виробництво, а туризм і сервіси.

Звільнений від органів влади центр міста дозволить створити сучасні музеї й запустити маршрути туристичних автобусів. Туристичною принадою мають стати релігійні й історичні місця, які треба позбавити духу “дрімучої релігійності” і адаптувати їх під потреби людей усіх поглядів і релігій. Спортивні об’єкти в центрі міста є унікальним явищем у сучасній містобудівній практиці, і також вимагають максимального розвантаження центру міста для комфорту й безпеки відвідувачів.

Зелені зони довершуватимуть букет унікальних сторін Києва. Щоправда, це вимагатиме їх повного перепланування й адаптації під потреби активного городянина й туриста – екологічні, бігові й велосипедні маршрути, парки розваг, екстрім-парки.

Взагалі, цей розділ про кластери треба переписати комусь, хто хоча б розуміє концепцію кластерів Майкла Портера, який жодного разу не згадував у своїх роботах про “підписання інвестиційних угод”, як засіб формування кластеру, але наголошував на важливості посилення спілкування й взаємодії між виробниками, постачальниками, споживачами, владою й іншими інститутами.

3. “Електронне управління” – фантастична декларація. Жодної конкретики.

Автори, скажіть, чи значить “впровадження електронного документообігу”, що влада повністю відмовиться від використання паперу й паперових рішень у своїй діяльності? Чи електронний документообіг продублює існуючий паперовий? Які такі “роботи протягом 3-х років” планується здійснювати із запуску інтернет-порталу, і кому він потрібен? І що таке електронні системи управління – можна деталізувати?

4. “Культурна долина” – мертвонароджена й безглузда ініціатива.

Автори пишуть: “аналогічно “Силіконовій долині”, світовому центру розвитку інформаційних технологій – у Києві буде створена “Культурна долина”, центр розвитку творчості та мистецтва світового рівня, де місцеві та іноземні таланти зможуть повною мірою реалізувати свій творчий потенціал”.

У деталізації описується шлях до цього “щастя” – 50 мільйонів євро на створення кіно-кластеру – ще один WTF? – і ще 50 мільйонів на будівництво концертного залу. Третім напрямком передбачена реконструкція театрів і музеїв, але обсяг грошей на це не вказано.

Ось як просто перетворити Київ на “Культурну долину”.

Нагадаємо, що помаранчева влада не змогла створити навіть один музей Арсенал.

Заявлені напрямки реалізації ініціативи являють собою чорні діри для бюджетних грошей: великі події, ремонт, побудова концертно-театрального комплексу “на більш ніж 1000 місць” – чому саме >1000?! – зони вільного мистецтва, ще один інформаційний портал…

Що треба робити в цьому напрямку – звільняти приміщення в центрі й створювати нові музеї за концепціями іноземних спеціалістів. Аж дух перехоплює, коли думаєш, який музей могли б зробити в будівлі кабміну спеціалісти Німецького музею в Мюнхені, чи в приміщенні ВР спеціалісти Океанографічного музею Кусто в Монако.

Уявляєте – величезний акваріум під куполом, де, наприклад, може бути представлена фауна прісних водойм: серед гігантських водоростей плавають 5-метрові соми, а метрові щуки ганяють зграї карасів…

І статистика в авторів – у яких одиницях?

 

5. “Дніпровська перлина” – ініцатива-дерибан. Обведені червоними кружечками території – як зони бойових операцій на військових картах. Не вистачає лише стрілок.

 

Ясно, хтось хоче захопити. Ніхто навіть не проти – але для чого? Який план щодо цих територій? Може, замість цього проекту-дерибану треба було ескізно представити концепцію розвитку прибережних територій? Мовляв, “ми здєсь пастроім горад-сад” на місці сьогоднішніх промзон, захаращених схилів і островів.

6. “Здоров’я киянина” – справжня “каськівщина”.

За фасадом освітньої програми з гучною назвою ховають: “збільшення кількості майданчиків”, “створення умов для фінансування”, “велодоріжки” і побудову ще одної арени – спортивної.

То просування, чи створення? Якщо створення передбачає державне фінансування в стилі підготовки до Євро-2012 – я проти.

7. “Центр поруч з домом” – пуста декларація, без жодного рішення.

Хоча цей блок міг би надати обґрунтовування виносу із центру міста приміщень влади, залізничних і автовокзалів. За невеликий грант є багато бажаючих, що готові розробити інфографічну модель, яка покаже, як ці рішення змінять трафік у місті Києві.

8. “Гавань штаб-квартир” – стратегічна думка, яку можна порівняти хіба з анекдотичною рекомендацією сови для мишей стати їжаками. Дарма що миші не знають як її виконати. Сова ж стратег, а не тактик.

Так само не ясно, як виконувати задум наших “стратегів” – заманювати в Київ штаб-квартири міжнародних компаній. Авторам цього розділу рекомендовано продовжити роботу із власної самоосвіти й вивчити дослідження групи Globalization and World Cities із британського університету Лафборо (Loughborough). Це, щоправда, займе якийсь час – дослідження немаленькі.

Але ж і тема залучення штаб-квартир світових ТНК не спрощується до рівня “процедури надання об’єктів під реконструкцію, ділянок для будівництва” та оптимізації “податкового навантаження”. Чи це якісь визначені “міжнародні компанії”?

*     *     *

Немає сенсу більш глибоко аналізувати представлений документ. Якщо чесно, опускаються руки, коли замислюєшся, що цей документ є вінцем старань величезної купи людей і відображає їхню спробу спланувати щасливе майбутнє для тих 3,5 мільйонів людей, які, за прогнозом авторів, будуть жити в Києві на 2025 рік.

Любити Київ за його зелені схили й щирих людей, але знати, що він не має жодних шансів стати Барселоною, Мюнхеном чи Цюріхом за комфортом проживання?

Особисто я не хочу такого 2025 для себе й своїх дітей.

 

Тому пропоную розробку іншої стратегії для Києва.  

Вона повинна відповідати 3-м головним вимогам:

1. Надихати абсолютну більшість городян, яким доведеться жити в Києві-2025.

2. Передбачати дійсні заходи із трансформації міста в середовище, комфортне для життя, успішний бізнес-простір і туристичну атракцію №1 у Східній Європі. Впроваджувати технології, що вже поширені в передових країнах світу.

3. Передбачати реалістичні ресурси й строки виконання, не покладаючи на наступні покоління не підйомний борговий тягар.

Ця пропозиція відкрита до всіх, хто поділяє думку, що стратегія представлена київською владою – нікуди не годиться.

Робота над іншою стратегією для Києва має бути закінчена до початку вересня – щоб звучно представити альтернативу, до затвердження презентованого владою документу на сесії Київради.

 

Як побудувати роботу над іншою Стратегією, і, чи є взагалі шанси зробити кращий продукт? Значною мірою це залежить від того, чи є ще небайдужі жителі Києва, які готові інвестувати свій час, знання й ресурси в принципово інший документ.

Якщо такі є, пишіть тут у коментаріях, на мило, СМС чи в будь-який мій аккаунт на Фейсбуці, Вконтактє, Твіттері чи Google+ – будемо домовлятися про зустріч.

Але я точно знаю, що в такому Києві-2025, який малюється в Стратегії Київської влади, я жити не хочу.