Через кілька років почалася розбудова парку: були розбиті майданчики для дитячих ігор, занять спортом, павільйони, буфет, кондитерська, альтанки, фонтани, адміністративна будівля, облаштовано колодязь, що давав від 3 до 5 тисяч відер води на добу. 19 жовтня 1902 року відбулося грандіозне свято першої посадки дерев у Пушкінському парку.
Наприкінці Великої Вітчизняної війни на території парку була організована виставка німецької трофейної техніки. У 60-70-і роки на території парку було споруджено багато об’єктів соціально-культурного призначення: концертно-танцювальний зал “Ліра”, спортивний комплекс, літній танцювальний майданчик, літній кінотеатр, атракціони, зали гральних автоматів, альтанки для відпочинку, кафе.
Час та нові економічні та соціальні обставини змінюють обличчя парку. Через відомчу неузгодженість та часту зміну підпорядкування розроблений проект реконструкції парку так і не знайшов втілення в життя. А підпорядкування парку до комунальної власності колишнього Радянського району столиці стає “чорною сторінкою” в його біографії. Розпочата приватизація об’єктів комунальної власності зачепила і цей самобутній куточок. В результаті 90% основних фондів парку, а саме концертно-танцювалий зал “Ліра”, спорткомплекс зі спортивним майданчиком, більярдний павільйон, павільйон “Веселий автодром”, павільйон прокату дитячого спортивного інвентарю, ремонтна майстерня та багато іншого обладнання передається на баланс ТОВ “АККО Інтернешнл”.
Отримавши у власність паркове майно, фірма “АККО Інтернешнл” перепрофільовує танцювальний зал “Ліра” у виставковий павільйон і розпочинає активну діяльність у сфері виставкового бізнесу. В залі щороку проводиться до 15 спеціалізованих виставок-продаж, ярмарків. Господарі фірми заробляють великі гроші, а парку залишається зіпсоване асфальтове покриття, розбиті доріжки та газони, бо великі вантажні авто і автокрани завозять експонати і обладнання єдиним шляхом від проспекту Перемоги до виставкового залу через весь парк по центральній алеї. Спортмайданчик під час проведення виставок перетворюється на стоянку автомобілів.
http://zkch.kiev.ua/nomer/nomer21-30/21.08.htm


Поряд із Зоосадом знаходиться Пушкінський парк.У 1897 р. місто одержало тут земельну ділянку. Через два роки у зв’язку із 100-річчям від дня народження великого поета, за пропозицією голови садової комісії міської Думи С. В. Ромішовського, цю ділянку перетворили на парк і назвали його Пушкін-ським. Оголосили конкурс на кращий проект. Та тільки у 1901 р. головний садівник міста І. О. Жуковський спланував парк.
Почалася велика підготовча робота, створення ігрових майданчиків для дітей, занять спортом, обладнання павільйонів, альтанок, буфету, кондитерських, фонтанів, алей тощо. На площі у дві десятини розпланували розсадник на 100 тисяч саджанців для майбутньої висадки.
Було вирішено, що дерева в парку посадять діти. Заздалегідь підготували дві тисячі ям І стільки ж саджанців — їх подарували відомі садівники Кристер і Вессер. 19 жовтня 1902 р. відбулося свято. Трамваї привезли понад тисячу учнів з 53 міських училищ. Дітям подарували брошури «Дерево и его жизнь» та «Деревья и их польза». Під звуки військових оркестрів у присутності «батьків міста» почалася робота. Пригощала дітей адміністрація Політехнічного інституту — м’ясом, хлібом, пирогами, яблуками, чаєм та квасом. Так починався Пушкінський парк..
М.О. Рибаков, Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва


Додаткова інформація
Виставку німецької трофейної техніки відкрили 23 лютого 1945 року урочистим мітингом, який розпочав маршал Радянського Союзу Георгій Жуков. Техніка експонувалася до середини 60-х років, а потім „Тигри” та „Пантери” відправили на переплавку. До речі зараз заможні колекціонери-диваки ретельно реставрують ці „експонати”, і лише за те щоб їм показали покинутий „Тигр” часів 2-й Світової війни готові сплатити гонорар до $5000.
Пам’ятник видатному поету роботи скульптора А. А. Ковальова за проектом архітектора В. Г. Гнєздилова встановлено у 1962 році.
Протягом 70-х років на території Пушкінського парку по вихідних днях нелегально працював ринок платівок із музичними записами зарубіжних виконавців, які привозилися із за кордону. Ціни звичайно були теж „зарубіжними”, наприклад за 10-річну платівку Бітлз або Ролінгів просили 10 радянських карбованців. Новий товар коштував до 100 крб. Меломанів та продавців безперервно „шмонали” працівники правоохоронних органів. Один мій знайомий розповідав, як він ще школярем збирав гроші на платівку „Ролінг Стоунз”, купив таки її, і ледве не був впійманим працівником міліції на виході з парку. Йому прийшлося бігти від свого переслідувача аж до станції метро „Політехнічний інститут” (мабуть міліціонер теж шанував Міка Джагера J)