Голосеево

У 1541 році Голосіїв згадується як володіння Видубицького монастиря, які згодом перейшли до Києво-Печерської лаври. Зрештою, на південній та південно-західній околиці Києва монастирям (Лаврському, Видубицькому та Михайлівському) належали величезні маєтності – крім Голосієва, Феофанія, Китаєво, Пирогово, Корчувате, Конча-Заспа. Дана обставина призвела до того, що ця територія довгий час залишалася порівняно малозабудованою, завдяки чому добре збереглися як пам’ятки археології, так і природне середовище.

У 1617 році Голосіїв вже згадується як хутір Голосіївський. У 1631 році тоді ще архімандрит Києво-Печерської лаври, а пізніше митрополит Петро Могила збудував у цьому монастирському володінні церкву на ім’я св. Великомученика Іоанна Сочавського, який походив з рідної йому Молдавії, а також дім для себе, розбив сад та заклав монастир (зараз ця територія входить до складу ботанічного саду Національної аграрної академії). Як вже зазначалось, монастир знаходився серед великого масиву лісу, який також належав до Лаври.

Наступники Петра Могили теж багато зробили для розбудови та прикрашання монастиря, перетворивши його на заміську резиденцію. У 80-х роках XVII століття архімандритом Варлаамом Ясинським було споруджено церкву на ім’я преподобних Варлаама та Іосафа Індійських, 1764 року – третю дерев’яну церкву на честь ікони Божої Матері “Живоносне Джерело”. Голосіївська пустинь підлягала Лаврі до 1786 року, коли в єпархії на Україні було введено духовні штати. З цього часу обитель отримала ставропігію зі штатом третьокласного монастиря і була передана у безпосереднє управління колишньому Києво-Печерському архімандриту Зосимі Вальковичу до самої його смерті, яка сталася 13 березня 1793 року. За свідченнями сучасників, Валькевич під час його перебування у пустині розводив сад та гай і таким чином сформував план Києво-Печерської лаври (за іншими свідченнями це було зроблено ще Петром Могилою, хоча це мало ймовірно).

Через сім років після смерті Зосими Валькевича у 1800 році Голосіївський монастир зі штатом монахів було скасовано і всі землі разом з господарчими будівлями були приписані знову до Лаври. Через віддалене розташування київські митрополити обирали його переважно для свого літнього перебування. Особливо любив цю обитель митрополит Філарет Раіч-Амфітеатров, який брав участь у будівництві тут кам’яної церкви на ім’я Покрова Пресвятої Богородиці. Крім того, митрополит Філарет побудував тут дерев’яні келії, кам’яні дім митрополита, кухню і трапезну з глибоким склепінчастим льохом, кам’яну огорожу, заложив скит. Цегляна однобанна Покровська церква із західною дзвінницею (1848-1850) і будинок митрополита (1840) були запроектовані єпархіальним архітектором П. Спарро у перехідних формах від класицизму до російсько-візантійського стилю.

1852 року пустинь названо Свято-Покровською, а її старовинний дерев’яний храм св. Іоанна Сочавського перейменовано на церкву Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці. Будівельними роботами у 1860 – поч. 1870-х роках (надбудова цегляних келій, спорудження з дерева келійного та готельного корпусів) керував лаврський ієромонах Євкарпій (в миру – інженер Наумов). У кінці ХІХ століття замість розібраних дерев’яних зводяться двоповерхові цегляні келії за проектом Є. Єрмакова. Він також розробив варіанти проекту нового дерев’яного храму на місці старої церкви св. Іоанна Сочавського (проект не реалізовано). Найбільш масштабною та останньою за часом спорудою ансамблю стала цегляна церква в ім’я Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці (1910- 1912), вирішена архітектором Є. Єрмаковим у вигляді хрещатого п’ятибанного храму з пишним пластичним оздобленням у формах московсько-ярославської архітектури XVI-XVII столітть.

Сформований протягом трьох століть ансамбль Голосіївської пустині у кінці ХІХ – на початку ХХ століть займав витягнуте у широтному напрямку, наближене до прямокутника велике подвір’я (площею близько 20 га), обнесене суцільною цегляною огорожею з виділеними щипцями головною (західною) і економічною (південною) брамами. Композиція ансамблю відповідала принципам центрально-осьової симетрії: навпроти головної брами стояла Покровська церква, за нею – будинок митрополита, далі, посеред подвір’я, з незначними зсуненнями відносно центральної осі – храм Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці. Інші житлові і господарські споруди (бл. 10) оточували по периметру подвір’я, прикрашене садками і квітниками. 1905 року тут було влаштовано водогін, що постачав воду із струмка, який протікав поблизу.

Під час першої світової та громадянської війн ліс зазнав великої шкоди: чудові вікові дуби було вирубано на 2 км навкруги Деміївки. Зі встановленням радянської влади монастирські володіння було націоналізовано і територія лісу почала забудовуватись.
У 1920 році від Київського політехнічного інституту відокремився агрономічний факультет, на базі якого було створено Сільськогосподарський інститут. Наступного року утворився лісоінженерний факультет. У 1922-1923 роках до новоутвореного інституту перейшло колишнє монастирське господарство Голосіїв і сусіднє лісництво. У 1926 році почали будувати Всеукраїнську сільськогосподарську академію (тепер – Національний аграрний університет). Комплекс із шести будівель та парку був сформований протягом 1925-1932 років на гребені пагорба, що заходить углиб Голосіївського лісу з північного боку. Автор – Д.М. Дяченко. Ансамбль вирішено у стилі українського необароко. Споруди комплексу Академії перебувають на державному обліку як пам’ятки архітектури місцевого значення (рішення Київського міськвиконкому від 18.11.86 р. № 1107) і нововиявлені (наказ Управління охорони пам’яток історії, культури і історичного середовища від 18.03.99 р. №16).

У зв’язку з побудовою комплексу Сільськогосподарської академії на початку 1930-х років споруди Голосіївської пустині використовувались як господарчі, у 1950-1960-х роках їх було розібрано, як такі, що не мають художньої цінності.
Під час Великої Вітчизняної війни по території Голосіївського лісу, зокрема недалеко від комплексу Академії, проходила лінія оборони Києва. У серпні 1941 року фашистські війська підступили до Мишоловки та Голосіївського лісу. Регулярні війська та загони студентів-ополченців сільськогосподарського та лісотехнічного інститутів тримали оборону і 11-13 серпня німецькі війська були зупинені і відкинуті майже до попереднього рубежу укріпрайону. З тих часів збереглись окопи на гребені пагорба, що заходить у глибину лісу, поряд у 1972 році було встановлено пам’ятний знак (пам’ятка історії, рішення Київського міськвиконкому від 17.11.87 р. № 1112). У 1979 році на території Сільськогосподарської академії (на розі вул. Героїв оборони і вул. Родимцева) було встановлено меморіальний комплекс воїнам, полеглим у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. До комплексу входять стела, дві братські могили, Вічний вогонь, бронзовий пам’ятник – постать студента-ополченця (скульптор Я.Д. Гончаренко, архітектор – В.Г. Гнєзділов), стела з іменами загиблих(23). Комплекс перебуває на державному обліку як пам’ятка історії та культури (рішення Київського міськвиконкому від 22.02.71 р. № 301).

Після Великої Вітчизняної війни у 1955-1958 роках у західній частині Голосіївського лісу було збудовано комплекс Виставки досягнень народного господарств УРСР (нині Національний комплекс “Експоцентр України”). Комплекс розміщується на площі 338 га. Автори – В.М. Орєхов, І.А. Мезенцев, А.І. Станіславський, Д.А. Баталов. Ансамбль вирішений переважно у стилі українського необароко.
Наприкінці 1957 року у північній частині Голосіївського лісу було закладено Голосіївський парк ім. М. Рильського (автори проекту – В.Є. Ладний, З.Г. Хлєбніков, інженер Н.В. Пєстряков), який планувався як міський парк відпочинку і розваг, тому тут передбачені як зона для прогулянок, так і спортивна, атракціони, зелений театр, бібліотека, дитячі майданчики тощо(25).
Незабудована частина лісу включена до природозаповідного фонду.

Голосіївський ліс.
Це лісовий масив переважно природного походження, як вже зазначалось вище, з великим археологічним, а відтак культурним потенціалом. Його збереженню сприяло те, що він належав Києво-Печерській лаврі і тому користувався певним “заповідним” статусом.

Голосіївський ліс знаходиться у північній частині регіонального ландшафтного заповідника “Голосіївський” у межах Київського лесового плато. Рельєф почленований, є кілька ярів. Тут протікає Голосіївський струмок, на якому створено комплекс ставків – Дідорівські, Голосіївські озера.
Рослинність Голосіївського лісу представлена переважно широколистяними лісами. Найбільшу площу займають грабово-дубові та грабові. Чисті дубові ліси нині трапляються на невеликих площах. У першому деревному ярусі також зустрічаються ясен, липа, клен гостролистий, у другому – клен польовий, клен татарський, в’яз гірський (в’яз голий). У підліску ростуть ліщина, бруслина європейська, бруслина бородавчаста, калина.

Для дубово-грабових та грабових ділянок характерне багатство гарноквітучих коротковегетативних весняних багаторічників – ефемероїдів. Серед них досить поширені анемона жовтецева, ряст ущільнений, трохи менше – ріст порожистий, фрагментарно – проліска дволиста, зубниця бульбиста.
Під рекреаційним впливом на місці дубових лісів орляково-конвалієвих нині сформувалися злакові дубові ліси. Подекуди в парку збереглись старі, віком понад 300 років, дуби та липи. Невелику площу балок займають вільхові ліси.

Як і в інших дубово-грабових лісах поблизу Києва, тут відбувається поступове витіснення більш світлолюбних дуба та ясена тіньовитривалими породами – насамперед грабом. У складі старих дубово-грабових лісів дуб не поновлюється – розвиваються клен гостролистий та польовий.
У Голосіївському лісі є значна кількість рідкісних та малопоширених видів рослин. Це занесені до Червоної книги України булатка довголиста, коручка морозниковидна, лілія лісова, любка дволиста, підсніжник звичайний.

На території Голосіївського лісу мешкають близько 30 видів ссавців, в основному дрібних: кріт звичайний, бурозубка звичайна, полівка, білка. У невеликій кількості трапляються їжак звичайний, кутора звичайна, лисиця, ласка, куниця кам’яна, два види вовчків, мишівка лісова, заєць сірий.
З парнокопитних тут постійно мешкає тільки козуля європейська. З рідкісних видів тварин, занесених до Червоної книги України, тут збереглися барсук, горностай, кутора мала, мідянка, з регіонально рідкісних – нетопир малий, голуб-синяк.

Таким чином, як вже зазначалось вище, Голосіївський ліс є частиною колишнього природного масиву. Тут майже не відчувається втручання людини. Будь-які елементи штучного планування не спостерігаються. Тому визнання за ним статусу парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва з пам’яткоохоронної точки зору, на наш погляд, було б необґрунтованим. Абсолютно слушним є віднесення цієї території до природозаповідного фонду і входження її до регіонального ландшафтного заповідника. Можливо, з огляду на великий археологічний потенціал, доцільним було б визначення історичного ареалу “Голосіїв” із включенням до нього території, яка б відповідала статусу “історичного ареалу”.

Голосіївський парк ім. М. Рильського.
Територія парку є частиною залишку природного лісу, що колись з півдня оточував Київ. Нині внаслідок розбудови міста парк значною мірою відокремлений і оточений урбанізованою територією. Рельєф сильно розсічений. Своєрідною композиційною віссю парку є каскад із чотирьох ставків площею біля 6 га, розміщений уздовж так званої Горіховатської долини. Ставки оснащені човновими станціями та оглядовими майданчиками. Голосіївський парк функціонує як парк природи та відпочинку, має мережу доріжок, тут розміщені містечко атракціонів, дитяча ігротека та майданчики, літній кінотеатр, павільйони для ігор, танцмайданчик тощо.
У 1965 році на території парку було встановлено пам’ятник учасникам оборони Києва 1941 року. Він являє собою стелу з граніту та стилобата заввишки 5,5 м. Автор – архітектор В.Л. Суворов. Пам’ятник перебуває на державному обліку як пам’ятка історії та культури.

Біля північної межі парку по вул. М. Рильського, 7 у 1968 році було відкрито літературно-меморіальний музей М. Рильського. В цьому будинку у 1951-1964 роках жив і працював поет. У 1968 році перед будинком-музеєм було встановлено пам’ятник М.Т. Рильському – бронзовий бюст на гранітному постаменті заввишки 2,7 м. Скульптор – А.А. Ковальов(28).
За характером планування та станом природних комплексів у парку можна виділити ділянки регулярного стилю, природного (пейзажного) стилю, лісопаркові та відносно збережені лісові.
На ділянці регулярного стилю (розташована між входом у парк і павільйоном “Молодіжний”) в озелененні використані яловець козацький, туя, формові екземпляри грабу, ялина звичайна, ялина колюча срібляста, верба плакуча, тополя пірамідальна тощо.
На ділянках пейзажного стилю розміщені численні галявини, куртини та алеї переважно з видів-інтродуцентів – дуба північного (червоного), берези, клена сріблястого (цукристого). Поодиноко зустрічаються платан східний, куртини бука, явора.

Лісопаркові ділянки, що прилягають до паркової частини, являють собою культури дуба впереміш із молодим грабом і чагарниками (бруслина європейська, свидина, крушина).
Ближче до шосе розташовані смуги світлолюбних порід – берези та робінії звичайної (білої акації). В трав’яному покриві переважають види-антропофіли (ті, що миряться з впливом людини) та лісові види, які виносять витоптування та освітлення. Домінуючим тут є тонконіг дібровий та гравілат міський.
У менш доступних ділянках парку, які рідше відвідуються, зберігся дубово-грабовий ліс, близький за характером до Голосіївського. Тут збереглися вікові дуби та граби. Порівняно багатою є фауна таких лісових ділянок. Із ссавців тут можна зустріти куницю лісову, білку звичайну, різні види мишоподібних гризунів.
На дні балок розміщені вільшаки, які у зв’язку із значним обводненням території найкраще збереглися. Вік вільхи – 70-80 років, висота дерев до 24 м, діаметр стовбурів – до 32 см. У трав’яному покриві вільшаку переважають осока гостровидна, місцями – очерет. На ставках зростають водні рослини. Серед них особливо слід відзначити водяний горіх плаваючий, занесений до Червоної книги України.

Парк, який нині є окультуреною ділянкою лісу, зазнає значного антропогенного впливу. В складі РЛП “Голосіївський” ця ділянка призначена для масової рекреації.
Таким чином, парк є поєднанням природних та рукотворних елементів у різних співвідношеннях. Це досить типовий парк радянського періоду і має цінність, в тому числі, як виразна пам’ятка цієї доби. Окрім того, парк має значення в історичному і культурному аспекті, оскільки пов’язаний з особою видатного українського поета М.Т. Рильського. На цей час наявність археологічного потенціалу малоймовірна, враховуючи масштабні роботи із створення та благоустрою парку. Жодних споруд або елементів планування з періоду більш раннього, ніж 1950-ті роки на території парку немає. Підсумовуючи, можна стверджувати, що парк відповідає не тільки природоохоронним, але й пам’яткоохоронним критеріям і може бути рекомендований до внесення до Державного реєстру культурного надбання як парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва.

Ботанічний сад Національного аграрного університету (НАУ).
Зі всього Голосіївського лісу саме територія Ботанічного саду НАУ має найбільший історико-культурний потенціал. Оскільки саме тут правдоподібно існував згаданий у документах 1617 року хутір Голосіївський, а у 1631 році Петром Могилою був закладений монастир та парк. Обитель була заснована в місцевості, з трьох боків якої були підвищення – тобто мала вид амфітеатру, відкритого лише зі східного боку. Історія Голосіївської пустині, викладена вище, пов’язана саме з територією ботанічного саду НАУ. У 1920 році монастирські володіння було націоналізовано у 1922-1923 роках їх було передано новоствореним сільськогосподарському та лісогосподарському інститутам. Протягом 1925-1932 років відбувалась забудова цієї території комплексом вищезазначених навчальних закладів.

Ботанічний сад створено на базі кварталів 7 і 8 Хотівського лісництва Боярської ЛДС та прилеглих земель НАУ. Його історія почалась у 1928 році з моменту заснування дендрологічного саду Київського лісогосподарського інституту.
Нині у складі ботанічного саду 6 наукових лабораторій: дендрології та лісової селекції, плодово-овочевих культур, квітникарства, екології рослин, зоології, зеленого будівництва.
Колекція деревних видів ботсаду нараховує 800 таксонів, у тому числі 756 видів, 26 форм, 18 гибридів. Тут створені експозиційні ділянки хвойних рослин Далекого Сходу, Кавказу, квітниково-декоративних рослин, троянд, бузку, географічні посадки дубів. Із колекції тропічних та субтропічних рослин цінними є колекції бромелієвих, цитрусових, кипарисів тощо.
Ботсад є науково-дослідною, освітньою, природоохоронною установою. Його дослідження спрямовані на вирішення проблем інтродукції та акліматизації деревних рослин, дендрології та лісової селекції, зеленого будівництва. Тут створена насіннєва база перспективних для лісового господарства рослин, що використовуються для наукових досліджень та навчання студентів.
Як зазначалось раніше, до складу території ботсаду при його оголошенні об’єктом природно-заповідного фонду увійшли ряд об’єктів – пам’яток історії та культури: конюшні, плодовий сад з інтенсивною технологією вирощування та Голосіївський скит, який поступово відбудовується.

Що стосується об’єктів культурної спадщини, то зі всіх споруд Голосіївської пустині до нашого часу дійшов у спотвореному вигляді тільки колишній будинок митрополита. У 1991 році Голосіївську пустинь було передано церковній громаді. У 1994-1995 роках інститутом “Укрпроектреставрація” було розроблено проектні пропозиції щодо регенерації ансамблю і відновлення у первісному вигляді церкви Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці (арх. В. Хромченков, О. Нікітіна). У 1997-1998 роках АТ “Київпроект” виконало проект відновлення комплексу споруд Голосіївської пустині (арх. Г. Гречина). Окрім того, поряд із фундаментами церкви Живоносного Джерела (зі східного боку) збереглася частина старовинного монастирського цвинтаря з могилами преп. Олексія та преп. Парфенія, відомого старця та духівника.

На жаль, від парку та саду, закладених Петром Могилою та його послідовниками, нічого не залишилось. Але попри це, територія ботсаду НАУ має великий історико-культурний потенціал, з огляду на історію цієї місцевості та наявності на ній збережених та відтворюваних пам’яток – починаючи від комплексу Голосіївської пустині і закінчуючи комплексом Сільськогосподарської академії (1925-1932), який є яскравим прикладом архітектури 20-30-х років ХХ століття. На нашу думку, надання території ботанічного саду НАУ статусу парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва було б необґрунтованим, разом з тим цей об’єкт заслуговує на надання йому не тільки природоохоронного, але і пам’яткоохоронного статусу – історичного місця або історичного ареалу.

Таким чином, у результаті аналізу трьох об’єктів природно-заповідного фонду, розташованих на території історичної місцевості Голосіїв, можна дійти висновку, що лише один з них – Голосіївський парк ім. М. Рильського – можна рекомендувати до надання йому статусу парку-памятки садово-паркового мистецтва з пам’яткоохоронної точки зору. Інші об’єкти, не зважаючи на їх безумовне історико-культурне значення, на такий статус претендувати не можуть, їх варто розглядати як історичний ареал або історичне місце.

Юридичний статус

На території колишнього Голосіївського лісу, який з півдня оточував місто, нині існує три об’єкти природозаповідного фонду.

1. Голосіївський ліс. Проголошений пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення постановою колегії Держкомприроди УРСР від 22.07.72 р. № 22, перезатверджений постановою колегії Держкомприроди УРСР від 30.08.90 р. № 18. Площа складає 780 га. Знаходиться у віданні РЛП “Голосіївський”.
Місцезнаходження: Голосіївський район, розташований у північній частині регіонального парку “Голосіївський” у межах Київського лесового плато. Юридично межі парку не затверджені і в натуру не винесені.

2. Голосіївський парк ім. Рильського.

Оголошений пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення постановою Ради Міністрів УРСР від 29.01.60 р. № 105, перезатверджений постановою колегії Держкомприроди УРСР від 30.08.90 р. № 18. Площа – 140,9 га. Знаходиться у віданні ДКП “Краєвид” Голосіївського району.
Місцезнаходження: Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня. Юридично межі парку не затверджені і в натуру не винесені.

3. Ботанічний сад Національного аграрного університету (НАУ).

Оголошено ботанічним садом загальнодержавного значення постановою Ради Міністрів УРСР від 13.02.89 р. № 53. Площа – 53 га. Знаходиться у віданні Національного аграрного університету.
Місцезнаходження: Голосіївський район, вул. Героїв оборони. Ботанічний сад розташований у південно-західній частині міста біля вулиць Героїв оборони та Сільськогосподарського провулку. Його територію перетинають з півночі на південь – вул. Генерала Родімцева, а з заходу на схід – вул. Полковника Затєвахіна. Юридично межі парку не затверджені і в натуру не винесені.
Окрім того, Голосіївський парк ім. Рильського та Голосіївський ліс входять до складу регіонального ландшафтного парку “Голосіївський”, який був створений розпорядженням Київської міської держадміністрації від 25.12.95 р. №352. Площа – 6165 га.
Підпорядковується Державному комунальному об’єднанню “Київзеленбуд”.
Юридична адреса: м. Київ-28, Тихвінський провулок, 1.