Закінчиши життєвий шлях у дев’яносто два роки, художник залишив нетлінний слід на українській землі. Його музей на Андріївському узвозі в Києві — яскраве свідчення.

Повернувшися до Києва, Іван Кавалерідзе перемагає в конкурсі на створення комплексу “Історичний шлях” зі скульптурними зображеннями Андрія Первозванного, княгині Ольги, Кирила і Мефодія. У 1911 році скульптурну групу було встановлено неподалік Михайлівського монастиря. Після Першої світової війни Кавалерідзе оселився в Ромнах. Там керує двома театральними трупами, викладає малювання, робить перший в Україні пам’ятник Тарасові Шевченку, потім пам’ятник Кобзареві в Полтаві з рисами кубізму, Григорію Сковороді у Лохвиці. До образу філософа-мандрівника художник повертається на схилі літ, власноруч створивши монументальну скульптуру, що прикрашає нині Контрактову площу в Києві.

Паралельно художник працює в кіно. 1911 року кінотовариство, що випускало “Російську золоту серію”, запросило його на посаду художника. Там готувалися до зйомок фільму “Відхід великого старця”. Іван Кавалерідзе на прохання режисера Якова Протазанова зробив унікальний грим акторові Шатерникову — виконавцеві ролі Льва Толстого. Отож Кавалерідзе можна вважати одним із перших художників-гримерів вітчизняної кінематографії.

Іван Кавалерідзе як кінорежисер-новатор створив низку композиційно цікавих фільмів (конструктивістська стилізація) на історичну тематику. Першу його стрічку “Злива” (1929) за мотивами “Гайдамаки” Тараса Шевченка визнано “видатним явищем” в українській кінематографії. Цей фільм як кінематографічний експеримент займає особливе місце не тільки у творчості майстра, а й в історії вітчизняного кіно. У Кавалерідзе вперше в історії вітчизняного кінематографа завдяки світлу люди перетворювалися на скульптури. Світло і тінь на виразних обличчях, пластичність фігур створювали переконливу динаміку кадру, який, на перший погляд, здавався статичним.

Суперечливо, навіть парадоксально склалася доля Івана Кавалерідзе в кіно, хоча його одним із перших українських режисерів нагороджено орденом Червоної Зірки за створення фільмів “Злива”, “Перекоп”, “Коліївщина”, удостоєно звання народного артиста УРСР. У 1935 році Іван Кавалерідзе створив картину “Прометей”, що викликала гнівну реакцію Йосипа Сталіна. 18 лютого 1936 року в “Правді” виходить стаття “Груба схема замість історичної правди”. Внаслідок Кавалерідзе забороняють працювати з молоддю (він керував серією альманахів “Українські пісні на екрані”) та радять знімати кіноопери. Але він і в цьому жанрі виявив себе як першопроходець і новатор. Показана в США “Наталка Полтавка” збирала аншлаги в Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії та інших американських містах. Причин такого успіху досі не осмислено. Інколи обставини складалися так, що прізвище художника або деякі його фільми, оголошені формалістичними, взагалі не згадували критики. Через те саме гіпертрофоване адміністрування свого часу було знесено 
пам’ятник княгині Ользі, знищено пам’ятник Шевченкові у Сумах.

Лише наприкінці п’ятдесятих Кавалерідзе знову дістав змогу працювати в художньому кіно. З’явилися його фільми — “Григорій Сковорода” (1958), “Повія” (1961) (за мотивами роману Панаса Мирного). На дев’яностому році життя Іван Кавалерідзе здійснив справжній творчий подвиг, спорудивши пам’ятник Григорію Сковороді в Києві.

У Києві збереглася легенда: якось іде Іван Петрович Хрещатиком, а назустріч йому — Сергій Параджанов. Той розводить руки і по-театральному кричить на всю вулицю: “Генію слава! Ви тільки-но подивіться на цю геніальну людину! Адже вона живе в королівстві кривих дзеркал!” Опускається на коліна і кланяється в ноги Іванові Петровичу. Скромніший Кавалерідзе каже: “Сергію, встаньте, адже ви протрете останні штани, а одних буде за-
мало навіть на двох геніїв”.

У 1987 році ЮНЕСКО оголосило святкування сторіччя з дня народження Івана Кавалерідзе.