За свідченням літописця, Ярослав “був кульгавий, але розум у нього був добрий і на раті був хоробрий”. На початку XI століття князював у Ростові. Розповіді про ростовський період його життя мають пізній і легендарний характер. З князем пов’язують заснування міста Ярославля, названого на його честь. За легендою, тяжкою бойовою сокирою можновладець зарубав священного ведмедя й наказав спорудити на неприступній скелі над Волгою невелику дерев’яну фортецю, назвавши Ярославлем.

По смерті старшого брата Вишеслава був посаджений вітцем на князювання в Новгороді. В останні роки володарювання Володимира був з батьком у  складних стосунках, відмовився платити Києву “урок”, а коли того не стало, боровся за київський престол з братом Святополком. 1016 року Ярослав розбив військо Святополка поблизу Любеча і пізньої осені зайняв Київ.

У 1019 році Ярослав одружується з дочкою шведського короля Олафа — Інгегердою, яка після хрещення стала Іриною. У “Сагах про Олафа Святого” Сноррі Стурлусона розповідається, буцімто в посаг принцеса Інгегерда отримала місто Альдейгаборг (Ладога) з прилеглими до нього землями. Відтоді їх стали називати Інгерманландію (землею Інгегерди). 1029-го разом із братом Мстиславом Ярослав ходив на ясів, вигнавши їх з Тмутаракані. А наступного, 1030-го, після перемоги над “чуддю” Ярослав заклав місто Юр’їв (Тарту). Тоді ж узяв Белз у Галичині. В цей час проти короля Мешка II в Польській землі повстав народ, убивали єпископів, попів і бояр. Отож 1031 року Ярослав і Мстислав зібрали велике військо й вирушили проти поляків, відвоювавши міста Перемишль і Червен. Незадовго до цього — того ж таки 1031 року — Харальд III Суворий, король Норвегії, зведений брат Олафа Святого, втік до Ярослава Мудрого й служив у його дружині. Як кажуть тепер, брав участь у кампанії Ярослава проти поляків і був співкерівником війська. Згодом Харальд став зятем Ярослава, узявши за дружину Єлизавету.

У 1036 році Ярослав здобув перемогу над печенігами, звільнивши Русь від їхніх набігів. На згадку про це князь заклав знаменитий собор Святої Софії в Києві. Для розпису храму запросив художників із Константинополя. Цього ж самого року після смерті брата Мстислава Володимировича Ярослав став одноосібним правителем більшої частини Київської Русі.

Це була епоха процвітання держави, а після Ярослава розпочалися міжусобиці, й Русь швидко стала занепадати. Значення Ярослава в історії ґрунтується головним чином не на вдалих війнах і широких династичних зв’язках із Заходом (хоча Ярослав зробив багато задля того, щоб зробити Київську Русь невід’ємною і кровною частиною тодішньої Європи), а на його працях з внутрішньої будови держави. Він активно сприяв розповсюдженню християнства на Русі, розвитку освіти і підготовці місцевих священиків. Коли наприкінці його князювання постало питання про нового митрополита, Ярослав звелів собору руських єпископів обрати священика з села Берестова Іларіона, позбавляючи таким чином руську духовну ієрархію залежності від Візантії. Щоб прищепити в народі християнську віру, князь звелів перекладати рукописні книги з грецької мови слов’янською і сам купував їх у великій кількості. Зберігав у бібліотеці, спорудженій за власним наказом на території Софійського собору, дозволяючи всім охочим користуватися тими скарбами. Для розповсюдження грамоти велів духовенству навчати дітей, а в Новгороді, за літописними даними пізніших часів, улаштував училище для 300 хлопчиків. Усі староруські літописці пишуть про мудрість Ярослава, починаючи з “похвали книгам” у “Повісті врем’яних літ”. Йдеться про те, що князь збудував храми Святої Софії в Києві й Новгороді, тобто присвятив їх Софії — премудрості Божій, на чию честь свого часу було зведено головний храм Константинополя. Тим самим Ярослав оголошує: руська церква дорівнялася до церкви візантійської.
Ярослав прикрасив Київ багатьма спорудами, обгородив його кам’яними стінами, поставив нині знамениті Золоті Ворота (на кшталт царгородських), а над ними звів церкву на честь Благовіщення.

Та найбільше Ярослав прославився як законодавець: йому приписують найдавніший руський пам’ятник права — Статут, або Руську Правду. Окрім Правди, при Ярославі з’явився Церковний статут, або Кормча — книга в перекладі старослов’янською візантійського тлумача Номоканона.

Ярослав помер у Вишгороді 20 лютого 1054 року в 76 літ, на руках улюбленого сина Всеволода. Похований у Святій Софії. Його мармуровий саркофаг зберігся до наших днів.