«Купецьким» колись той сад звавсь.


Не дураки були купці, вибравши таке для себе місце. О ні!


Положим, хоч купці й не дураки, а пролетаріат київський, виявляється, розумніший, бо одібрав його в купців…


І тепер він Пролетарський.


Так-таки, кажу, красивий він!


Особливо ввечері!


Як підійдеш до кручі, як глянеш на Дніпро, та ще як заграє тоді музика, так… Ну харашо — й квит!


А Дніпро чорний-чорний, аж синій! І так хвилею тільки і блись-блись! А по ньому золоті смуги покотились… покотились… покотились… А між тими смугами зорі шопенівського вальса танцюють… Візьмуться за руки з ліхтарями і пішли, пішли, пішли… Під музику з Пролетарського саду… Бал ліхтарно-зоряний на Дніпрі!


Ніколи не бачили?


Приїдьте подивиться коли-небудь…


Диригує балом гудок пароплавний.


Коли пари підуть туди до Слобідки (Передмостна Слобідка, Дарниця), на хвилях гойдаючись, тоді назустріч їм із Слобідки гудок біжить і кричить.


— Мадам! Месьє! Турне-е-е-е!!


Тоді вони назад!


Пробіг пароплав — вони знов до Слобідки.


А зала широка, зала велика. Сам Дніпро.


Знаєте, що таке Дніпро?


Це — річка… Така, значить, штука, як у вас Лопань…


Є, положим, між ними деяка й різниця.


Приміром:


Дніпро пахне, а Лопань воняє, Дніпро красить місто, а Лопань каляє. А найголовніша різниця та, що Дніпро — це і є Дніпро, а Лопань — так то хай вона вам сказиться!


А води в Дніпрі!!!


От, братця, води! Відер… відер… відер… відер…


Що, якби такої води та харківському водопроводові?!


От би заробив!!!


А Київ ні… Він не загребущий! хочеш, тут, на березі, пий, хочеш — додому бери.


Ніхто за тобою не бігтиме, ніхто тобі не кричатиме


— А бони (кредитний документ на отримання цінностей) в тебе на воду є?


От над якою річкою висить київський Пролетарський сад…


Над Дніпром повис, над Славутою… І давно вже висить, і киян, І приїжджих милуючи.


Стоїш над кручею, дивишся вниз… Дніпро з Межигір’я (приміське село на правому березі Дніпра) розженеться біля Чорторию , підбіжить до вашої кручі та так ото, ніби жартуючи, під бік її штовх!


Чого, мовляв, стара, замислилась? Не журись! Купці не повернуться!


І покотив далі, разів з тричі перед кручею крутнувшись. Ніби парубок! Хороший Дніпро!


А ви знаєте, що й «пролетарі» в київському Пролетарському саду не такі, як інші.


Якісь особливі…


У шовках усі, у лакерках, в перснях з діамантами.


Он, приміром, подивіться — «пролетарка» пливе…


Не розбереш, де зад, де перед… Усе якось переплуталось… І там бант, і там бант… І там гора, і там гора! І вираз однаково «одухотворенний» — і ззаду, і спереду! Якби не капелюх, так не знав би, з якого боку на неї дивиться… Ходить по садку й пахне! І пахне з усіх боків!


Так і не розібрав, з якого вона «проізводства»…


А біля неї «пролетарій»… Штанчата до колін, черевики гостроносі, піджачишка якийсь короткополий… І так ото біля неї щигликом, щигликом!


Очевидно, «металіст»… По благородному металу…


А он за столиком сидять дядя, пиво «дують». Нахили лись на столик, так і на столику пузо, і ліворуч од них пузо, і праворуч од них пузо… І все їхнє власне пузо… Не дядя, а саме пузо…


Вгору од пуза пішла жилетка, а за жилеткою пішов комірець.


Пішов і сховавсь у холці… А на холці хтось футбольного м’яча поклав і дірку в нім продрав… В оту дірку пиво виливається… Виллється, а потім з дірки вилітає з бризками:


— Ф-ф-ф-у!


На голоді, мабуть, дядя працюють!


Ото втомились за день, а тепер відпочивають!


А музика Ліста, Чайковського, Оффенбаха 6 одхватує! Харашо грають! Харашо грають — «пролетаріат» задоволений!


А задоволений, значить, щовечора повно! «Єднається» добре.


«Єднається» й не подумає, що надійде той час, коли пролетаріат гукне вже йому назавжди:


– Ану, хлопці, роз’єднуйсь!