В твоїх обіймах, як в колисці –
Так тепло, лагідно, приємно,
В Дніпро – як в дзеркало – дивись ти
Поки ще сплять усі…Таємно.


Що бачиш ти в блакитній тиші?
Сади? Соборів куполи?
І пагорби все вище, вище
Все місто тягнуть, як воли.


Але в собі ти не розгледіш
Озерця, парки і двори,
І самостійно не розведеш
Стежин заплутаних ходи.


А ще скажу тобі, мій Київ,
Мій мужній воїн-чародій,
Ти – мій Герой, мій Твір, мій вияв,
Моє натхнення, вир подій!


Люблю гуляти містом-парком –
Каштани, квіти, світ очей,
І аромат зростає палко
Духмяних липових алей.


Твої будинки – витвір долі,
В цеглині кожній – давнина,
Я повертаюсь мимоволі…
Їх прикрашає сивина.


Краса чарівна, наче ранок,
Що велич царську демонструє,
Я знаю, не один світанок
Мені ще Київ подарує!