Зранку мені зателефонував мій товариш і сказав – дивися, починається весна. Думаю, багато хто подумав приблизно так само, визирнувши у вікно. Справа навіть не в тому, що падають з дахів дзвінкі краплі, що тануть обабіч вулиць кучугури снігу, і що з-поміж важких вологих хмар визирає яскраве і радісне сонце. Просто зовсім щось весняне в повітрі, може – запах вологи і обдуреної сонцем трави, що одразу починає пускати зелені паростки. А може – просто в переддень зими, від якої в будь-якому разі нікуди не дітися, всім хочеться відчути весну, до якої ще так далеко. Так чи інакше, а безлисті дерева сьогодні не чорні і похмурі, а виглядають так, наче й справді зовсім незабаром на них з’явится листя. Це подібне вже навіть не на той час, коли весна – це важке сіре небо, вологий холодний вітер, брудна мішанина з води і снігу під ногами і подібна на запалення чи застуду тривога чи важкий неспокій і безсоння, а справжнє пробудження природи і – якоюсь мірою – початок нового етапу в житті, нового літа і нових мрій і планів на майбутнє.Кажуть, саме в такі дні найкраще усвідомлюється власна здатність любити – любити життя і сонце, тих, хто поруч і тих, хто далеко, і навіть тих, хто тільки колись, в майбутньому, прийде у твоє життя – бо так буде набагато простіше пережити довгу зиму, яка незабаром настане. І ще, певна річ, здатність любити свій Київ. Адже саме в цей час ніхто у ньому не почуває себе самотнім – місто ж бо відкрите і готове поділитися своєю – нехай тимчасовою – весною з будь-ким, хто цього прагне.


З найвищої гори над Дніпром, з дев’ятої колії Залізничного Вокзалу, з вікна будь-якої вулиці, з найменшої кав’ярні … Звідки завгодно – Погляд на Місто, щодня, о 23:15 на Радіо Київ