«Київ 1917—1919. Адреси. Події. Люди» відомого інтерпретатора історії Олександра Кучерука — підкреслено фактографічна: хто, що, де, коли. Вже ілюстративна база — самодостатня: розглядай собі, як виглядали столичні будівлі майже сто років тому і які вони нині (пари світлин дібрані так, щоби зйомка велася з одного ракурсу).
Далі більше. Виявляється, у нинішньому Музеї російського мистецтва хто тільки не замешкував у ті калейдоскопічні революційні роки. Спочатку — Генеральне секретарство міжнародних справ УНР, тоді прийшли білогвардійці й розмістили тут свій штаб, потім на тлі знаменитої колекції картин засідав ревтрибунал Червоної армії.
Або взяти нинішній Музей літератури, що на вулиці Богдана Хмельницького. Зайдіть туди і спробуйте уявити, як тут було 1918–го, коли будівля «належала» Генеральному секретарству військових справ. Вам допоможуть спогади генерала В. Петріва (до речі, книжка про нього також вийшла цього року): «На сходах зараз же за дверима скоростріл вже з готовою лентою та обслугою біля нього, другий скоростріл такий же готовий до негайного бою в самій прийомній кімнаті».
Що теперішній Будинок вчителя був першим нашим парламентом і кабміном — знають усі. А от що коїлося у кулуарах 1917–го? Будь ласка, зі щоденника В.Винниченка, прем’єр–міністра: «Купую стільці, столи для Секретаріату, ходжу по магазинах, приймаю представників Временного Правительства, чужоземних журналістів, видаю гроші членам комітету, розглядаю проекти різних організацій».
Роздивляючись київські особняки з багатющими біографіями, мимохідь дізнаємося, що постанову про заборону суміщення посад у Центральній Раді та в Генеральному Секретаріаті прийнято вже у перший місяць незалежного урядування, а закон про депутатську недоторканність — квітнем 1918–го.
Ну і багато–багато інших історичних родзинок містить ця несподівана книжка, включно з великою картою Києва початку ХХ століття, яка сама собою є предметом хвилюючої мандрівки.
Додати коментар