Думські гласні, на яких було покладене вирішення, кажучи сучасною мовою, муніципальних проблем (від транспорту до утримання лікарень та інших богоугодних закладів), активною діяльністю на ниві парламентаризму не вирізнялися. Один з імператорських ревізорів писав: «Збираються гласні на засідання дум дуже неохоче; за свідченням міських голів, перед відкриттям кожного засідання доводиться очікувати години зо дві, перш ніж збереться одна третина гласних — найменше число їх, за якого засідання думи вважається за законом таким, що відбулося. Гласні, які прийшли на засідання, не мають терпіння дочекатися закінчення засідання і поступово залишають залу, допоки кількість їх зменшиться настільки, що не залишається і третини всіх гласних; тоді доводиться передчасно закрити засідання, не розглянувши всіх запропонованих до обговорення в тому засіданні справ».


Єдиною посадою в Думі, де обраний отримував за працю суспільну грошову винагороду, була посада голови. До його обрання батьки міста ставилися відповідально. Головою ставав той, на чию користь у день виборів було віддано найбільшу кількість білих куль: гласні голосували чорними і білими кулями. Якщо гласний був «проти» кандидата, віддавав на його користь чорну кулю, якщо «за» — білу.


Хворий голова


Хоч як дивно, більшість гласних не прагнули зробити кар’єру і змінити своє депутатство на престижну й оплачувану посаду міського голови. Траплялося навіть, що кандидати на цю посаду брали самовідвід. Наприклад, у своєму проханні купець першої гільдії Микита Бубнов переконував: «Оминаючи те, що я є директором київської контори держбанку і старостою Володимирської церкви, заняття мої з торгівлі позбавляють мене будь-якої можливості прийняти настільки важку і настільки складну посаду. У моєму сімействі крім трьох малолітніх синів і старого хворого брата нікого більш немає. Я хворий на подагру і найменше невдоволення завдає великої шкоди моєму здоров’ю, тож мені доводиться кілька років лежати в постелі». Купця від нервової роботи порятували.


Траплялися скандали із сумісництвом посад. Професору Київської духовної академії Степану Сольському дорікали тим, що він, будучи міським головою, читав курс Священного писання в академії. Від викладацької діяльності голові довелося відмовитися. За цей і багато інших компромісів київська преса охрестила Сольського Уважай Уважаєчем. На рахунку голови-професора — каналізація, трамвай, нова гавань, тротуари на вулицях, сквери і парки з фонтанами в центрі міста замість зарослих площ-пустирів. На благодійні пожертвування київських купців першої гільдії та менш заможних громадян збудували в місті оперний театр, музей, почали споруджувати Політехніку. При цьому сам Сольський залишався при своєму давно нажитому — мешкав у невеликому будинку на Подолі, здобувши славу чесного і добропорядного голови.


 


Депутатська клятва


Я, нижеподписавшийся, обещаюсь и клянусь в том, что хочу и должен при предлежащем выборе в установленныя городскія должности, для отправления правосудия и других дел, по чистой моей совести и чести, без пристрастия и собственной моей корысти, устраняя вражду и связи родства и дружбы, избирать из моих собратий таких, которые по качествам ума и совести их нахожу я способными и достойными, и от которых надеюсь, что они в возлагаемых на них должностях окажут себя ревностными к службе Его Императорского Величества и попечительными к пользе общественной.


Если же я инако поступлю, то как нерадивый о благе общественном, в коем и мое собственное заключается, подвергаю себя нареканию собратий моих, а в будущей жизни отвечу пред Богом и Страшным судом Его.