2005 року ми святкували одночасно дві знаменні дати: 120 років від дня народження академіка Олександра Володимировича Палладіна – засновника нашого Інституту і засновника біохімічних шкіл на теренах України та 80 років від часу офіційної появи нашого інституту. Олександр Володимирович був видатною людиною свого часу одночасно у багатьох іпостасях. Він був вченим, педагогом, організатором науки, громадським та державним діячем. В той же час абсолютно очевидно, що головною справою його життя була організація і розбудова Інституту біохімії. І тому зрозуміло, що не можна уявити академіка О. В. Палладіна, відірваного від свого Інституту, і навпаки – уявити багаторічну історію Інституту біохімії, який зараз носить ім’я О. В. Палладіна, без свого засновника і директора на протязі 45 років! За час свого існування інститут пройшов складний та часто важкий шлях – від невеликого колективу вчених-однодумців до потужної науково-дослідної установи із загальновизнаними школами і вченими, які є експертами у відповідних галузях біології. Вченими, які роблять усе, аби біохімія в Україні знаходилась на світовому рівні, та які зберігають в академічній природничій науці кращі традиції, започатковані корифеями вітчизняної біохімії – академіком О. В. Палладіним та його найближчими послідовниками – членами нашої академії – В. О. Бєліцером, М. Ф. Гулим, Д. Л. Фердманом, Р. В. Чаговцем. Почнемо з історії. Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна Національної академії наук України (сучасна назва інституту) був заснований у 1925 році з ініціативи і за безпосередньої участі професора (у майбутньому всесвітньо відомого академіка) Олександра Володимировича Палладіна в Харкові як Український біохімічний інститут Народного Комісаріату освіти УРСР (протокол № 44 засідання Президії Укрнауки від 10 жовтня 1925 р. – ЦДАЖР УРСР, Ф. 165, оп. 5, спр. 720, арк. 33, 34, 37). Офіційне відкриття його відбулося 9 листопада 1925 р. Інститут працював на основі “Положення про Український біохемічний інститут”, затвердженого Комісією НКО УРСР ще 9 червня 1925 р. Директором інституту від дня його заснування до лютого 1969 року був Олександр Володимирович Палладін, потім його було призначено Почесним директором, яким він і залишався до дня своєї смерті 6 грудня 1972 року. Директорами інституту надалі були: з лютого 1969 до лютого 1972 року – академік АН УРСР Володимир Олександрович Бєліцер, з лютого 1972 до лютого 1977 року – академік АН УРСР Максим Федотович Гулий, з березня 1977 до грудня 1988 року – академік АН УРСР Валерій Казимірович Лішко, з березня 1989 до жовтня 1992 року – академік АН УРСР Сергій Васильович Комісаренко, з січня 1993 до травня 1998 р. – чл.-кор. НАН України Георгій Вікторович Донченко. У травні 1998 року після повернення із закордонного відрядження інститут знову очолив С. В. Комісаренко. Штат інституту на час його відкриття складався з директора, двох наукових співробітників (Г. Я. Городиська і А. І. Кудрявцева), дев’яти аспірантів (П. Р. Нормарк, Д. А. Цуверкалов, Л. І. Палладіна, О. С. Савронь, К. Р. Кратинова, С. І. Винокуров, А. М. Утевський, Д. Л. Фердман, С. В. Фомін), одного служника і рахівника. Наукові дослідження цього невеликого наукового колективу були досить різноплановими, а за одержаними результатами – вельми плідними. Вони виконувалися переважно з таких актуальних і важливих для практики на той час біохімічних проблем:

  1. 1.     біохімії харчування, особливо біохімії вітамінів, зокрема біохімії гіпо- і авітамінозних станів організму. Вивчалися вміст вітамінів у харчових продуктах, їхня роль у процесах внутрішньоклітинного обміну речовин у нормі та за різних патологічних станів тваринного організму. Вчені інституту активно розповсюджували знання про вітаміни серед медичних працівників і широких верств населення;
  2. 2.     біохімії головного мозку, яка в перші п’ять років роботи Інституту посідала чільне місце серед розроблюваних наукових проблем. Досліджувались біохімічна статика і динаміка різних відділів центральної і периферичної нервової системи. Результати наукового пошуку засвідчили, що для кори головного мозку, окрім відомої на той час функціональної і анатомічної топографії, є властивою і хімічна топографія, тобто було показано, що функціонально і структурно різні макро- і мікроутворення кори мозку істотно відрізняються між собою за хімічним складом. Уже тоді було започатковані також дослідження з біохімічної динаміки центральної і периферичної нервової системи, які згодом встановили наявність у нервовій тканині й біохімічної топографії;
  3. 3.     вивчення ролі креатину в діяльності м’язової тканини стало основою для розробки третього, нового на той час, наукового напряму в біохімічних дослідженнях інституту – біохімії м’язової діяльності. Досліджувались питання біохімії втоми, біохімії тренування, а також впливу фізичної праці і характеру їжі на м’язову втому.

Повний текст на сторінці Інституту біохімії ім.О.В.Палладіна