Людині притаманно лишати по собі слід усюди, інколи не цураючись навіть історичних пам’яток культури та архітектури. Окрему нішу в самовираженні на поверхнях займають графітники — вони мають спеціальні інструменти та залишають свої написи в різноманітних місцях. “Графіті — це стихійне малювання, фіксація випадкових малюнків чи написів, проте останнім часом графітники долучаються і до легальних робіт, створюючи так званий стріт-арт,— розповів “Хрещатику” Володимир Воротнєв Lodek, графіті-художник команди Interesni Kazki.— Звісно, нелегальне графіті не може бути окрасою міста, це гра, що розгортається на поверхні міста”. Субкультура графіті у столиці активно розвивається з 1990-х років, коли почали проводити численні фестивалі як розвагу для молоді. За словами Володимира Воротнєва, процес емансипації (тобто подолання стереотипів) графіті триває з початку 2000-х. Тоді до цієї культури привернули увагу двома фестивалями, на яких митці розмалювали міст на Шулявці та стіну на Лук’янівській. Сьогодні графіті стає частиною вуличного мистецтва і створюється уже свідомо. “В історичній частині міста також можливе графіті, але підхід до нього зовсім інший, ніж у “спальних” районах, адже старі будівлі і так несуть багато візуальної інформації”,— вважає Володимир Воротнєв. На його думку, поява стихійного графіті у великих містах має психологічні передумови. “Є теорія, що однакові об’єкти, які часто повторюються, наприклад вікна в будівлях, атакують людську психіку та є фактором стресу. Тому вандалізм у вигляді графіті — нормальна людська реакція на бруталізм навколишнього простору”,— каже він.
Від імперії до мегаполісів

Насправді графіті не є новітнім явищем — його можна було побачити ще в римську епоху на стінах Помпеї. Сам термін graffiti уперше було застосовано до написів, знайдених на численних поверхнях під час розкопок цього римського міста.

Стінопис, або муралізм (від ісп mural — стіна) — легальніший розпис стін — з’явився у Мексиці на початку XX сторіччя, а його апологетами стали художники Дієго Рівера, Давид Альфандро Сікейрос та Хосе Клементе Ороско. Вони надихалися народною творчістю і соціальною боротьбою та створювали монументальні розписи, що слугували своєрідним маніфестом для народу. Муралізм став засобом самовираження місцевих общин у кварталах американських міст, засобом комунікації молодіжних угруповань, зброєю боротьби в Чилі, Північній Ірландії, штаті Ч’япас.

Витоки графіті як малюнків і написів на міських стінах пов’язують із Нью-Йорком. Саме на шпальтах The New York Times з’явився матеріал про сучасне графіті, самі графітники називали своє заняття райтінг (writing — писання). Поширенню графіті і його виходу на новий рівень сприяла поява у 1960-х роках головного інструмента сучасного графітника — аерозольної фарби (спрею). Першими об’єктами графіті стали підземні переходи та товарні вагони. Виникнення численних молодіжних субкультур, розчарування суспільства після оптимістичних 1960-х зумовили популяризацію графіті. Вони тотально окупували вулиці та громадський транспорт великих міст. Найпоширеніші функції написів та малюнків — політична або соціальна пропаганда, реклама або самовираження. Водночас сучасні аналітики і навіть мистецтвознавці стали визнавати, що графіті має художню цінність, а також може бути формою вуличного мистецтва, а до його створення долучаються і професійні митці.

З графіті як стихійним та нелегальним вуличним мистецтвом активно борються по всьому світу. 1984 року у Філадельфії було створено “Організацію проти графіті” для боротьби з графіті злочинних угруповань. У її складі виникла “Програма з настінного живопису” — у місцях, зазвичай дуже розписаних графіті, робили складні, великі настінні малюнки, що охороняла міська влада. Мер Чикаго Ричард Дейлі створив комітет з ліквідації графіті, який за заявками мешканців безплатно абразивними розчинниками стирав малюнки або наносив на них нейтральні фарби. У 2003 році 123 члени Британського парламенту (зокрема і прем’єр-міністр Тоні Блер) підписали хартію, яка декларувала: “Графіті не мистецтво, графіті — злочин”. У липні 2008-го графіті-художників було вперше засуджено за участь у навмисному злочині (майнового збитку) від 18 місяців до 2 років ув’язнення. Боротьба з графіті інколи мала сумні наслідки: у Франції 1992 року члени місцевої команди скаутизму так завзято знищували графіті, що пошкодили два доісторичних зображення бізона в печері Мейрі неподалік французького села Брюникель. За це в 1992 році команді вручено Шнобелівську премію з археології.
Київ перетвориться на Muralissimo

До Лондона, Парижа, Берліна, Нью-Йорка, де поширена культура графіті, планує приєднатися і Київ. Цього місяця у столиці стартував Міжнародний фестиваль стріт-арту Kiev Muralissimo! (від ісп. mural — стіна, bravassimo — дуже добре), започаткований Київської міською галереєю мистецтв “Лавра” та КМДА. Мета фестивалю — змінити вигляд низки споруд у центрі Києва виконанням на них фундаментальних художніх робіт у стилі графіті. Фестиваль, що триватиме протягом двох років, приурочено до проведення в Україні Євро-2012. Яскраві, позитивні стіни будівель кардинально змінять зовнішній вигляд столиці та приємно здивують гостей футбольного чемпіонату, вважають організатори. Передбачено створити першу в світі галерею просто неба і випустити до неї каталог-путівник. У фестивалі візьмуть участь професійні стріт-артисти з України (Interesni Kazki) і зарубіжних країн, графітники.

Попереднім етапом фестивалю став розпис київськими художниками переходів на зупинках швидкісного трамвая “Польова” і “Героїв Севастополя” на замовлення першого заступника голови КМДА Олександра Попова. Наступним об’єктом була стіна галереї “Лавра” та будинок на Гоголівській, 32-а. Спеціально для його розпису до Києва приїхав французький митець Олів’є2Shy, за роботою якого спостерігав “Хрещатик”. За кілька днів на стіні з’явився малюнок дивної архітектурної конструкції, схожої на рівні комп’ютерної гри, з використанням “неможливої перспективи” Ешера. “Я намагаюся, аби мої малюнки несли людям позитив, а не агресію. І перехожі, схоже, були задоволені”,— розповів Олів’є. “У Франції графіті дуже популярне серед підлітків, майже всі пройшли через цю школу,— розповів він.— Звісно, ми ніколи не розписуємо шкіл, церков чи пам’яток архітектури, а найчастіше співпрацюємо з галереями та окремими організаціями”.

“Настінні малюнки” мають прикрасити будинки на Саксаганського, 39-а, бульварі Дружби народів, вулиці Златоустівській, стіни заводу “Артем”, а також на Кловському узвозі, проспекті Червонозоряному, 115, Індустріальній, 30, Мечникова, 16, Суворова, 14/12. Як дізнався “Хрещатик”, наступним об’єктом має стати будинок на Златоустівській — його розмалює інший французький митець. Для своїх ескізів він переглянув фотографії Києва і творчо обіграв його основну символіку.