Доктор Мерінг народився в Саксонії, здобував освіту в Дрездені та Лейпцігу, але головні події його життя відбувалися в Києві.

У 1845 році в полтавський маєток графа Сперанського приїхав з Німеччини Фрідріх Фрідріхович Мерінг. Лікар, “виписаний із Саксонії”, обслуговував сім’ї поміщиків усієї округи. Дуже швидко, вивчивши російську мову, двадцятитрьохрічний саксонець поспішає вдосконалитися в професії. Після підтвердження кваліфікації хірурга й акушера йому доручають завідувати лікарнею на 50 ліжок у селі Буромці Золотоніського повіту Полтавської губернії.
Через якийсь час, щоб підготуватися до докторського іспиту, він їде в Петербург, де в 1-му сухопутному госпіталі як прозектор працює під керівництвом Пирогова. Професійний інтерес переріс у товариські взаємини, які Мерінг та Пирогов підтримували все життя.

До переїзду в Київ Фрідріх Фрідріхович лікарював у маєтку Григорія Тарновського на Чернігівщині, де дуже швидко став своїм у колі заможної інтелігенції. У Чернігівському губернському присутствії улітку 1853 року він приймає присягу на вірність Російській імперії. Тоді ж Фрідріх Мерінг знайшов собі дружину — з відомого дворянського роду Томара.

У 1853-му він повернувся до Києва і вже в чині колезького асесора був ад’юнктом на кафедрі державного лікарознавства в університеті, ще за рік — екстраординарним професором. У січні 1856 року Мерінг відбув у службове відрядження — в місця розташування Південної армії для вивчення епідемії тифу, за що удостоївся ордена Святої Анни III ступеня.

Тоді ж Фрідріха Мерінга обрано членом-кореспондентом Турецького медичного товариства у Константинополі. Після повернення вже ординарний професор медичного факультету Київського університету завідує кафедрою приватної патології і хірургії факультетської терапевтичної клініки.

У призначенні Мерінга завідувачем кафедри Київського університету не останню роль відіграв Пирогов. Як лікар-практик із 31 травня 1855 року Фрідріх Мерінг завідує терапевтичним відділенням військового шпиталю, пізніше стає ще й консультантом при клініці Інституту шляхетних дівчат (вул. Інститутська, 1) та училищі графині Левашової. Викладача університету Фрідріха Мерінга студенти вважали улюбленим лектором.

У медичній кар’єрі професорові потрібно було зробити вибір між науковим експериментом і практикою. Намагаючись знайти золоту середину, він усе ж таки віддавав перевагу лікарюванню, його вважали першим лікарем у місті. Серед пацієнтів Мерінга були практично всі представники вищого світу губернії, сім’ї губернаторів, соратники по університету. Проте Мерінг допомагав і незаможним, їхав до хворого і за тридев’ять земель, причому плати з бідних не брав.

Керуючись порадами і власною прозірливістю, Мерінг “постійно купував і продавав різні маєтки і взагалі нерухомість”. Із професорською платнею в університеті 3500 карбованців на рік він був найбагатшим лікарем в імперії, маючи мільйонні статки. В заповіті Фрідріх Мерінг відписав дружині та дітям (трьом синам і двом донькам) шість маєтків у Київській, три маєтки в Полтавській, лісову дачу і два маєтки в Подільській губерніях, а також кілька будинків і “пустопорожніх” місць у величезній садибі в центрі Києва, яку кияни назвали Мерінгівським садом.

Скуповувати ділянки в центрі Києва, в аристократичному районі Липки, Фрідріх Мерінг почав одразу після переїзду в місто. Однією з перших 1855 року він придбав невелику садибу в аптекаря Ейсмана. У 1860-му за 4500 карбованців сріблом — дерев’яний будинок і 508 квадратних саженів землі у таємного радника графа Януша Ільїнського. У 1869 році Мерінгу дісталася частина садиби, що колись належала знаменитому канцлерові катерининських часів графові Безбородку, що пізніше перейшла у володіння жандармського корпусу.

За кілька років Мерінгу вдалося здійснити приголомшливу операцію. Величезну частину свого київського володіння професор медицини придбав у Трепова, петербурзького обер-поліцмейстера і градоначальника, сумнозвісного тим, що в нього стріляла Віра Засулич.

Мерінг, взявши на себе деякі витрати у зв’язку з прокладанням вулиці Банкової через придбану садибу, розбиває маєток на окремі ділянки і забудовує. Переважно на Банковій і Хрещатику. З міською думою він укладає договір про спільне впорядкування Банкової, зобов’язуючись на виділені йому 4301 карбованець зробити в потрібних місцях греблі й насипи, а потім — ще і тротуар із тумбами. На Банковій №№ 9-11 в 1874-1875 роках за проектом Шилле зводять дві однакові, симетрично розташовані двоповерхові кам’яні будівлі з ефектними кутовими башточками зі шпилями.

Пристрасний “землезбирач” скупив майже всі будинки, що прилягали з лівого боку Хрещатика до його маєтку. Мерінгівський сад являв собою парк з алеями, оранжереями, ставком, парковими спорудами. Хоча за попередніх власників ця обширна територія була непоганим комерційним підприємством. У Мерінгівському саду був цирк Крутикова, до якого проклали узвіз від вулиці Інститутської, ковзанка, тут же діяло товариство велосипедистів.

Уся київська преса в жовтні 1887 року кілька днів розповідала про смерть лікаря Мерінга. І не тільки в некрологах, а й у своєрідних репортажах із панахиди та похорону. Провести в останню путь Фрідріха Мерінга прийшли не менш як сто тисяч киян (тоді в Києві проживало 165 тисяч осіб). У день відспівування в кірсі на вулиці Лютеранській та під час похорону Хрещатик і довколишні вулиці були переповнені, багато хто щиро плакав.

Київський журналіст Ярон писав: “Смерть Мерінга стала не тільки горем його родини, а й усього київського населення. Київ уперше бачив відспівування за участі православних священиків, лютеранського пастора і рабина; це було накращим і наочним доказом безмежної народної любові”.