Такою ініціативою стурбовані київські старожили, яких бентежить радикальні зміни у центральній частині міста. Тим більше, якщо йдеться про його символи. Білі київські каштани оспівані у піснях і є однією з візитівок міста.


Однак каштани то не єдине, за що критикують владу. За останні кілька років із центру міста, і зокрема із Хрещатика, зникли улюблені усіма магазини: Центральний гастроном, “Тканини”, “Мистецтво” і тд.


Про те, як і чому міняється обличчя Києва та на що у майбутньому може перетворитися його головна вулиця Марта Шокало розмовляла з істориком, автором численних книг про Київ Олександром Анісімовим.


Бі-Бі-Сі: Коли і хто посадив у Києві каштани? І як Ви особисто ставитеся до ідеї їх зрубати і посадити нові?


Анісімов: Каштани з’явилися після повоєнної реконструкції Хрещатика. Десь у 1952 році кияни вийшли на Хрещатик і висадили там 300 дерев. Тобто, це вже пам’ятка історії.


На цій алеї від Бесарабки до Майдану Незалежності, наскільки мені відомо, з того часу загинуло десь 30 дерев, і близько 30 дерев хворіють. Але спилювати всі дерева – це злочин проти історії і проти Хрещатика. А злочинів проти Хрещатика вже дуже багато.


Бі-Бі-Сі: Справді за останні кілька років Хрещатик дуже змінився. Зникло дуже багато улюблених киянами магазинів. Буквально нещодавно закрили відомий магазин “Фарфор-Фаянс”, магазин “Взуття”. Із старих залишився хіба що ЦУМ та магазин “Знання”. Чому з Хрещатика зникає історія?


Анісімов: По війні та, власне, і по революції була така традиція: коли Хрещатик формувався як центральна вулиця, то він формувався за рахунок того, яким був попит киян та гостей міста на той момент.


Попит до революції був такий – збудували перший київський театр на сучасній Європейській площі. Потім там з’явився готель. Взагалі на Хрещатику до початку німецької окупації було 19 готелів.



По війні була загальна криза – і продовольча, і промислова. Хрещатик, як і Невський проспект у тодішньому Ленінграді, формували не тільки своє архітектурне обличчя, але й формували мережу магазинів, які були б доступні для людей, і в яких би люди могли купити щось необхідне для себе.


Тому на Херщатику, за вказівкою, до речі, Хрущова, було відкрито такі принципово важливі для киян магазини, а саме: “Капелюхи”, бо тоді на них була мода і необхідність, магазин “Тканини”, магазин косметики, власне, “Центральний універмаг”, який ще до війни проектувався і був збудований, але війна йому завадила працювати нормально. На Хрещатику була мережа кінотеатрів, книжкові звичайно магазини, тому що попит на книги був дуже великий.


Бі-Бі-Сі: Виходячи із нинішній реалій, що, на вашу думку, мало би бути на Хрещатику?


Анісімов: З Хрещатика зникає життя. Це хвороба будь-якого мегаполісу. Там з’являються офіси, там можуть жити тільки дуже заможні люди. Хрещатик перетворюється у такий собі торгівельно-офісний центр, який нікому, окрім тих, хто там торгує і займає офіси, не потрібен. Найближчі двадцять років, я думаю, Хрещатик втратить будь-який нормальний сенс. Це буде місто в місті для певної кількості людей.


Бі-Бі-Сі: Зараз багато говорять про спотворення старої частини Києва новобудовами. Але чи не є це природнім процесом. Адже Київ завжди мінявся. Можливо, колись все, що набудували зараз, теж сприйматиметься як історичні пам’ятки?


Анісімов: Київ переживав подібну велику будівельну та архітектурну лихоманку на рубежі 19-20 століття. 1895 по 1914 роки замість одно- двоповерхових обійсть виросли будинки в п’ять, шість, навіть сім поверхів. І це дратувало киян. Вони казали, що зникає київська старовина, і натомість виникають такі потворні ящики. Але з плином часу ми дивимося на ці будинки старої забудови і вважаємо їх архітектурними пам’ятками. Ми не уявляємо Києва без них. Але я хочу сказати, що все ж таки перетворення отого Києва, коли більші ніж 1200 споруд з’явилися менш як за два десятиліття, не псували Києва, були гармонійними. Більше того, деякі вулиці виникли на пустирях: сучасна вулиця Заньковецької, площа Івана Франка, вулиця архітектора Городецького, вулиця Ольгинська.


Інша справа, що коли інвестори не хочуть будувати на пустирях, які знаходяться за межами історичної частини Києва. Натомість вони з корінням виривають те, що там стояло раніше. Деякі з будинків в архітектурному плані красиві, але недоречні у тому чи іншому місці.