Ювілей перший. Євбаз

Київська “Блішка” народилася на початку шістдесятих років XIX століття. Точніше, формуватися вона почала ще у 1860-му, а урочисте освячення “на чесну торгівельну справу” відбулося на Галицькій площі, де тепер розкинулася патетична площа Перемоги, наприкінці зими 1862 року – рівно 150 років тому.

Києвознавець Дмитро Майборода розповідає, як в середині позаминулого століття влада всіляко ущемляла права єврейського населення: в 1835 році відбулося поголовне виселення євреїв з Києва. Тож існувала горезвісна смуга осілості, особи іудейського віросповідання мусили сплачувати додаткові податки, їх не приймали на державну службу, євреям заборонялося торгувати. Перелом стався у 1857 році, коли за пропозицією генерал-губернатора Києва Іларіона Васильчикова права євреїв-купців було розширено. За наказом міської управи їм було виділено “місця достатньої для торгівлі кількості”. Так народився дев`ятий за рахунком київський ринок – Галицький, який кияни швидко перейменували на Єврейський базар, або Євбаз, і цей народний топонім й досі живе в народі.

Новий ринок одразу набув шаленої популярності: тут можна було задешево купити все чи майже все. “Лихварі на своїх рундуках пропонували заставні речі – і нові, і ношені, кияни несли і везли на Євбаз патефони, примуси, підсвічники, меблі і взагалі все, що стало непридатним в побуті, але ще могло принести якусь копійчину”, – оповідає Дмитро Семенович.

Поступово не тільки Галицька площа, але й прилеглі вулиці обросли дерев`яними, а згодом – і кам’яними ятками, на яких від світанку до темряви йшла жвава торгівля. Незабаром Євбаз вже був не тільки ринком, але й своєрідним інформаційним центром, де переповідали міські новини та плітки. У творі “Київ-місто” Михайла Булгакова читаємо: “Кияни, треба віддати їм справедливість, газет не читають, перебуваючи в твердій впевненості, що там міститься “обман”. Але так, як людина без інформації не є мислимою на земній кулі, їм доводиться отримувати відомості з Євбазу (Єврейський базар), де бабусі змушені продавати канделябри”.

Євбаз майже в незмінному вигляді пережив фашистську окупацію Києва у сорокових роках XX століття – тільки замість євреїв-торгівців на Галицькій площі облаштувалися бариги і перекупщики. Після війни тут процвітав криміналітет, а на ринку була така антисанітарія, що влада ухвалила рішення знести “дореволюційний анахронізм” і упорядкувати площу, забудувавши її житловими будинками, магазинами і звівши цирк. Але Євбаз дожив аж до 1952 року, після чого рундуки було остаточно ліквідовано, а на їх місці почалося масове соціалістичне будівництво.

Ювілей другий. Сінний ринок

Як не може померти енергія, так не могла відійти у небуття і київська барахолка. Цього року вона святкує ще один ювілей: рівно 60 років тому “постояльці” блошиного ринку перебралися з Євбазу на Сінний (Центральний) ринок.

Дослідник київської старовини Михайло Кальницький називає барахолку на Сінному одним з найпопулярніших серед киян місць. “Верхній майданчик на вулиці Воровського було відведено під традиційний колгоспний ринок (тут у 1958-му було побудовано і криті ряди), а за ним на двох терасах і сходах, які вели до вулиці Чкалова (нинішньої Олеся Гончара), розкинулася величезна “Блішка”, – розповідає він.

Київський екскурсовод Маргарита Шинкаренко додає: “Сюди ходили не тільки, щоб вдягтися, взутися та прикупити пересічні посуд чи сервізи. Тут був клондайк для колекціонерів, антикварів і любителів старожитностей – на прилавках можна було знайти і дамські туалети XIX сторіччя, і довоєнне мереживо, і дивовижні ілюстровані видання з автографами авторів, і фамільне срібло та кришталь, і трофейні грамофонні платівки”.

Особливої популярності “Блішка” набула у незабутні 90-ті роки XX століття. “Одночасно з`явилися секонд-хенди – породження епохи гуманітарної допомоги. Тобто нам щось безкоштовно надсилали, а ми це заповзято продавали. Але “Блішка” жила, бо у часи пізнього Горбачова, з одного боку, вільних торгівців вже не ганяли, а з другого, у людей були матеріальні проблеми, і треба було чимось годуватися. Тоді кияни і несли непотрібні речі на тандиту на Центральному ринку”, – пригадує Михайло Кальницький.

Ювілей третій. Куренівський

У 2006 році київська Містобудівна рада вирішила знести “молодий” (всього 48 років) Центральний ринок, посилаючись на нібито аварійний стан будівлі та загрозу обвалу. Ринок було виведено з реєстру пам’ятників історичної спадщини і ліквідовано, а професор архітектури Лариса Скорик назвала це “відвертим вбивством пам`ятника історії серед білого дня”. На ділянці, обмеженій вулицями Воровського, Олеся Гончара і Чеховським провулком, передбачалося побудувати помпезний комплекс з багатоповерховими житлово-офісними будинками, пасажем та навіть ескалаторами та колонадами.

Втім, на місці колишнього улюбленця киян – Сінного ринку – ще й досі, через шість років, безвідрадні руїни, довжелезні сходи до Чеховського провулку закриті металевими щитами, за якими вгадуються купи будівельного та побутового сміття. Що ж стосується “мешканців” “Блішки”, то деякі з них ще протягом року – аж до 2007-го – вперто відмовлялися з’їжджати з насиджених місць, пропонуючи свій крам просто з тротуарів.

П’ять років тому київський блошиний ринок остаточно переїхав на Куренівку і розташувався вздовж великої ділянки вулиці Фрунзе. Дослідник київської старовини Михайло Кальницький каже, що тоді біля столичного “пташиного” ринку вже була своя стихійна торгівля, тож до неї цілком логічно приєдналися залишки барахолки. “Ринок на Куренівці важко було назвати упорядкованим: торгували просто з землі, з розкладачок, з ковдр. А поруч проходили колії, і трамвай їздив чи не по самих ятках”, – згадує Михайло Борисович.

Екскурсовод Маргарита Шинкаренко каже, що щонеділі залюбки їздила на куренівську “Блішку” – тут завжди можна було знайти щось цікаве ба й корисне. “Тоді я почала захоплюватися старовинними ляльками і щоразу знаходила на Фрунзе нові диковини. Купляла на блошиному ринку і старі дитячі книжки, і платівки, аж доки ринок не переїхав на Петрівку”, – розповідає вона.

Новий етап. Петрівський

На столичну вулицю Вербову, що біля ринку на Петрівці, барахолка перебралася восени минулого року. Наприкінці XIX століття тут був хутір Володислава Браницького, тепер же від краю книжкового ринку “Петрівка” аж до Московського проспекту розкинувся величезний блошиний ринок.

Переїхала барахолка офіційно і санкціоновано: головні управління земельних ресурсів і містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації запропонували кілька варіантів земельних ділянок для облаштування блошиного ринку. “Ми надаємо можливість стареньким та незаможним киянам трошки підробляти на реалізації своїх речей та заощаджувати на покупці дешевих”, – говорила тодішня заступниця голови КМДА Ірена Кільчицька.

Уранці 1 жовтня 2011 року близько п’ятої години ранку на блошиний ринок на Фрунзе прибула міліція, яка забороняла торгівцям розкладати речі, а згодом кілька автобусів безкоштовно перевезли всіх бажаючих на Вербову.

Сьогодні київська “Блішка” почувається на новому місці непогано – тут набагато більше місця для яток і лотків, поруч немає житлових будинків, мешканці яких скаржилися б на брудоту та гамір. Крім того, поблизу є станції метро та електрички, тож добиратися до нової барахолки і покупцям, і продавцям стало набагато зручніше.

Щоправда, тепер продавці “Блішки” мають сплачувати за “оренду” ринкової площі. “Усе залежить від метражу місця і періоду торгівлі: можна внести за один день 4 гривні за квадратний метр, а можна сплатити за точку за місяць, якщо знаєте, що стоятимете довго. Розцінки залежать, знов-таки, від розмірів орендованої площі і її місцезнаходження: ближче до станції метро “Петрівка” або станції міської електрички “Зеніт” квадратний метр коштуватиме 60 гривень на місяць, посередині вулиці Вербової – від 16 гривень”, – повідомили в адміністрації ринку.

Що ж стосується асортименту, то істинного антикваріату та раритетів на нинішній “Блішці” в порівнянні з минулими етапами її життя відчутно поменшало, принаймні засилля булгаковських бабусь з канделябрами не спостерігається.

Сьогодні тут торгують старими речами “родом з XX століття”, які свого часу були справжньою рідкістю, а черги за ними до магазинів займали з ночі.

Проте кожен завжди знайде для себе щось цікаве – смаки і запити у покупців різні.

Ціни залежать від апетитів продавця і часто – від його невгамовної фантазії. Наприклад, чудовий патефон в робочому стані дядечко невибагливого вигляду пропонує за 100 гривень, за 300 – автентичну ручну швейну машинку.

Для порівняння: сусідка швейно-патефонного пана просить за невеличку ляльку 1999 року випуску 450 гривень. “Можу скинути, але ж вона зовсім нова – ніхто не грався!”, – переконує жіночка.

Традиційно багато продають на барахолці ікон, хрестів та хрестиків, орденів, медалей і нагрудних знаків. “Старовинні чудові лики, церковні прикраси… Дід по собі залишив, тепер розпродую, щоб родину прогодувати”, – завчено шваркоче молодик років тридцяти. Свої “сімейні дива”, в яких навіть неспеціаліст розгледить другосортну сучасну підробку, продавець відважно оцінює в суму від 100 доларів.

Залишається додати, що новий-старий київський блошиний ринок відкривається щодня о шостій ранку. Саме з цього часу тут можна знайти справжні окраси для колекції чи інтер’єру.

А от любителям поторгуватися варто приходити у другій половині дня, коли починає сутеніти: деякі продавці охоче знижують ціни на речі, і тоді можна придбати, приміром, великий кошичок для грибів всього за 10-20 гривень. Хоч і не сезон, але й до осені в господарстві стане в нагоді.

А як у них?

Недоброзичливцям “барахольного” явища варто знати, що воно є характерним чи не для кожної європейської країни: у Великій Британії їх називають flea market, у Німеччині – Flohmarkt, у Франції – marche aux puces або brocantes.

Як і київська “Блішка”, барахолки в Європі більшістю з`явилися в 1860-х роках, і батьківщиною їх став Париж. Перепланування міста, влаштоване Наполеоном III, вигнало з халуп тандитників і лихварів, і вони почали збиратися вздовж стін фортеці Кліньянкур, де й пропонували городянам свій крам. Саме парижани дали новому явищу метку назву “блошиний ринок”.

Найбільший блошиний ринок в Європі – це лондонський Portobello. Тут немає особливої “спеціалізації” – продається все: від брошок, ґудзиків і жіночих прикрас до антикварних меблів, сервізів та навіть колекційних вин.

Витончені французи ходять на блошині ринки у пошуках антикварних витворів образотворчого мистецтва, раритетної порцеляни, виробів з художнього скла, вінтажного одягу, меблів та прикрас. Найвідоміший паризький брокант – Marche aux Puces de Saint-Ouen: щороку його відвідують близько 11 мільйонів покупців, які шукають цікавинки на двох тисячах стендів загальною довжиною 17 кілометрів.

Величезний блошиний ринок знаходиться на автостоянці супермаркету Carrefour у бельгійському Ватерлоо – щонеділі тут відкривається понад 300 торгових наметів з антикваріатом і рідкісним крамом. “Спеціалізація” барахолок на Place du Jeu de Balle в центрі Брюсселя та триденного щорічного блошиного ярмарку у Намюрі – не поношені речі та непотрібні старим господарям хатні предмети, а антикваріат та рідкісні книжкові видання.

“Суперник” бельгійським блошиним ринкам – Carmagnola в італійському Турині: вона налічує близько 250 торгівельних точок і працює двічі на місяць. Експозиція ринку складається переважно з виробів майстрів народних мистецтв – склярів та ювелірів, але і прискіпливі шукачі антикваріату та колекціонери знаходять для себе багато цікавого.

Близький за духом київській “Блішці” ринок Cadaques поблизу Барселони: торгівля тут ведеться просто з автівок або й з простелених на землі ковдр та ряден. Родзинкою іспанської барахолки є антикварні меблі, порцеляна, вироби з художнього скла, віяла та маскарадні костюми і маски.

Славиться своїм ярмарком Святого Домініка польський Гданськ, традиційний блошиний ярмарок проходить в день народження королеви – 30 квітня – в голландському Амстердамі. У Данії, Угорщині, Чехії блошині ринки відкриваються щотижня в різних містах. Не збираються відмовлятися від барахолок і віденці: вони пишаються тим, що їхні “блішки” мають найсолідніший вік – вони почали розвиватися ще у XIII столітті.

Отже, можна вважати київський блошиний ринок пережитком минулого і явищем, яке спотворює обличчя міста, а можна – достойним представником родини європейських традицій. Як би там не було, але “Блішка”, безсумнівно, є наразі невід`ємною частиною нашого міста. Може, саме тому вона й досі живе і, хто знає, либонь, незабаром святкуватиме нові ювілеї.