А втім, саме київський період життя Горовиця зіграв в його долі й професійному становленні дуже важливу роль. Тут він здобув базову музичну освіту — навчався в Київському музичному училищі, а потім у консерваторії (його викладачами, крім матері, професійної піаністки, були такі авторитетні педагоги, як Володимир Пухальський, Сергій Тарновський, Фелікс Блуменфельд). Тобто, залишаючи рідне місто 22-річним, Володимир Горовиць був уже цілком зрілим піаністом. До того ж концертне життя Києва в другій половині ХІХ століття по-справжньому вирувало: після відкриття в 1868 році музичного училища концерти студентів і випускників стали регулярним явищем. У Києві виступали Петро Чайковський, Сергій Рахманінов, Сергій Прокоф’єв та інші видатні музиканти. Через багато років свої відповіді на запитання про того або іншого великого музиканта Володимир Горовиць починатиме з фрази: “Я слухав його в юності”.

Фігура Горовиця приваблива для сучасних піаністів ще й тому, що він є уособленням безмежної, але завжди свідомої творчої свободи у фортепіанному виконанні. Майже у всіх інтерпретаціях — хай то твори Шопена, Шуберта або Мусоргського — Горовиць так перетворював текст (аж до зміни фактури, динаміки, форми), що його вже тяжко було назвати виконавцем, скоріше вже співавтором твору. Він буквально перевтілювався в його творця. Такі “спотворення” творів не раз провокували різку критику з боку консерваторів. Але водночас викликали захоплення у іншої, відкритішої для творчих експериментів, частини публіки, якої з часом ставало все більше. За словами сучасників, люди виходили після концертів Володимира Горовиця, переживши відчуття заледеніння рук, свербіння шкіри і тремтіння колін. З його грою багато хто не погоджувався, оскільки артист сміливо й вільно порушував правила і традиції. Але піти, не дослухавши твір у його виконанні, також було неможливо, настільки цікавою й привабливою була гра.

Володимир Горовиць помер у 1989 році в Америці. До України він остаточно повернувся в 1995-му. Саме цього року в Києві заснували конкурс молодих піаністів на його честь, який є одним із найуспішніших і найперспективніших вітчизняних культурних проектів міжнародного рівня за останні десятиліття.