По київських колекторах не плаває жоден зловісний перевізник – там є лише водяні щурі, ящірки, вужі і молодики у високих чоботах і з ліхтариками, котрі обрали дослідження підземних комунікацій міста собі за хоббі. Ймовірно, там замало місця для човна Харона, а можливо, межа між двома світами виглядає в світлі нашої культури дещо інакше, а відтак не має жодного стосунку до підземних вод. Глибочиця, Почайна та Либідь ще донедавна були справжніми ріками – їх долали на човнах, через них будували мости і навіть укріплювали русла – щоб зменшити загрозу можливої повені. Тепер від них залишилися хіба що назви – вулиць Глибочицької і Почайнинської, і станції метро – Либідської. Останню з цих рік взяли в колектор вже наприкінці 20 сторіччя. Можливо, через те, що за розмірами і доцільністю не могла ані вона, ані дві інших, що зникли ще раніше, конкурувати з єдиною великою рікою великого ж міста – Дніпром. Зараз мені дуже важко уявити собі ріку замість певних вулиць – і не вдається чомусь знайти ані фотознімків, що, зрештою, не дивно, ані навіть малюнків, на яких збереглося б зображення цих рік. Як вписувалися вони у загальний краєвид міста, як послуговувалися з них його мешканці? Цього тепер ніхто не знає. Так само як навряд чи хто може вгадати, коли вони знов опиняться на поверхні – бо ж заплановані природою як наземні річки, а відтак не є доречними у її підземному світі. Може, одного дня певними вулицями знову потече вода – очищена і знову доречна, і тоді місто зміниться. Бо ж вода несе рух і уособлює зміни. Поки що ці зміни заховані під землею, і відтак місто для нас – твердиня, надійний прихисток. Втім, гадаю, не перестане воно бути таким для своїх мешканців не залежно від того, скільки у ньому рік і скільки змін на майбутнє ховають під ним колектори.
Не треба.....Якщо буде бажання і тебе якось затягнемо....
А ще там лазимо ми....
5!