«Лисою» зазвичай називають гори, на вершинах яких відсутня рослинність. Як правило, це найвища точка в околиці. Причиною «лисин» зазвичай ставав удар блискавки та наступна пожежа. Зрозуміло, що забобонні предки бачили у блискавці знаки від Вищих сил і надавали горі особливого шанування. Тут збиралися, щоб приносити жертви богам і святкувати радісні події. Представники духовної еліти — маги, знахарі та чаклунки — зустрічалися в певні дні, щоб обмінюватися досвідом і просто спілкуватися. Це відбувалося у чотири головні дні року: літнє та зимове сонцестояння, а також весняне та осіннє рівнодення.
З появою християнства оцінка діяльності магів і чаклунів у суспільстві поступово набула негативного забарвлення. Нова релігія визнала їх представниками Темних сил і слугами Сатани. Як наслідок, розпочалася ідеологічна й збройна боротьба з ними. Язичництво надовго пішло в підпілля, але не зникло зовсім.
У кожному великому місті, що себе поважає, є своя Лиса гора. Проте найвідомішою Лисою горою слов’янського світу по праву вважається київська. Якщо бути точним, у місті на це звання претендують цілих п’ять височин. Серед них Замкова та Старокиївська гори, про історію яких можна прочитати нижче. Але все ж істориками та містиками Києва найвірогіднішою вважається гора, розташована між Верхньою Теличкою, Саперною Слобідкою та Багриновою горою. Лисою вона почала називатися нещодавно, а перша її назва — Дівича гора. Це опосередковано вказує на її значення в житті людей, які населяли цю місцевість у ті часи. На думку деяких дослідників, «дівочими» у давнину називали гори, де розташовувалися святилища богині Лади — покровительки кохання. Ще одним джерелом слави стала давня легенда, згідно з якою землю опоясує змія, що кусає себе за хвіст. Місце, де вона себе кусає, розташоване в районі Києва і називається Лисою горою…
Як би там не було, можна сміливо сказати, що саме ця гора має непохитну репутацію наймістичнішого місця міста. І це цілком зрозуміло. Місцевість справді доволі загадкова. Враження посилюється наявністю в окрузі залишків військових укріплень. Як вигідний укріпрайон гору почали розглядати ще в першій половині XVIII ст. Саме до цих часів належать перші знайдені сліди перебування людей на горі. У 1872 році на Лисій горі розгорнулося масштабне будівництво Лисогірських укріплень Нової Печерської фортеці. По-військовому швидко, за три роки, будівництво завершили. Але на долю фортеці не випала бойова слава. На початку XX століття військове значення форту було втрачено, і йому судилася доля в’язниці та місця страт державних злочинців. Наприклад, 12 вересня 1911 року десь тут повісили за вбивство Столипіна анархіста Мордка Гершковича (Богрова). Під час громадянської війни лісопарк використовували як місце масових страт як білими, так і червоними. У 1930-х роках укріплення значно посилили. Тут створили бетонні бункери й підземний танкоремонтний завод. Тут зберігалася значна частина боєприпасів київського гарнізону. Після війни на горі розташувалася ракетна частина, а також виросли антени радіо «глушилок», які можна побачити й зараз. Лише після відходу військових у 1990-х роках вхід на територію Лисої гори став вільним. Освоювати колоритні руїни кинулася київська неформальна молодь і любителі містики. Міська влада планувала створення облаштованої паркової зони на честь «1500-річчя Києва». Але далі планів справа не дійшла. Можливо, річ у «поганій» славі цього місця. Здавна фіксувалися чутки й свідчення про паранормальні явища, що траплялися з людьми на схилах гори. То людям приходять видіння, то вони зустрічають представників нечистої сили, то виникають проблеми зі здоров’ям та орієнтацією. Є навіть офіційні рапорти німецьких солдатів, танкової частини, що базувалася тут у роки окупації. У них неодноразово згадується про «чортівщину», яка твориться в окрузі. Однак, незважаючи на це, існують свідчення, що в лютому 1997 року на Лисій горі побувала делегація тибетських монахів, які протягом кількох днів проводили тут свої ритуали. За деякими даними, їхнє перебування тут було пов’язане із загостренням протистояння між Китаєм і Тибетом. Співпадіння це чи ні, але вважається, що результатом їхнього паломництва до головного місця сили Києва стала смерть Ден Сяо Піна.
Саме в такому місці вирішили облаштувати своє язичницьке святилище представники Рідновірів України. Капище облаштовано за всіма правилами та займає значну площу. У центрі встановлені вирізьблені з товстих колод фігури божеств. За деякими даними, це ідоли традиційних язичницьких божеств: Перуна, Рода, Сварога й Ярила. Хоча є й ті, хто стверджує, що всі чотири ідоли символізують Перуна. По периметру святилище обкопано досить значним ровом. Усі об’єкти орієнтовані за сторонами світу й символізують чотири пори року. Особливо вразив требник — жертовний камінь із висіченими на ньому давніми рунами, на якому приносять жертви. Детальної інформації в інтернеті я не знайшов, але, скоріш за все, це дуже стародавній артефакт.
Є інформація, що капище охороняють чергові представники громади. Шкода, але мені поспілкуватися з ними не вдалося, можливо, через те, що година була занадто рання. Місцевість справді незвичайна. Запам’яталося постійне відчуття присутності чогось або когось «потойбічного».

Адреса: Голосіївський район. Лиса (Дівича) гора. (м. Видубичі)