Процеси оновлення забудови i масового поширення прибуткового житла були загальними для всiх європейських регiонiв. Припадаючи на перiод iндустрiального пiдйому, вони вiдбувались у рiзних країнах з незначним розходженням у часi. I хоча прибутковий будинок як тип архiтектурний був започаткований у Схiднiй європi ще наприкiнцi XVIII ст., час його розквiту припав на другу половину XIX ст. “Образ мiського ансамблю, i чим далi, тим виразнiше, формується масовими спорудами – прибутковими будинками… Рядова житлова забудова ще подiляє в 30-60-i роки XIX ст. з храмами значення найважливiшого мiстоутворюючого елемента, а з 70-х рокiв домiнуюча роль цiлковито закрiплюється за прибутковими будинками”[1]. На початку XX ст. суцiльна забудова великих мiських масивiв прибутковим житлом визначала обличчя таких центральноєвропейських метрополiй, як Берлiн [2], Вiдень [3], Варшава [4].


Вiденський житловий конгрес 1910 р. констатував, що житловий будинок, який має бiльше десяти помешкань, є будинком казарменого типу (Kasernenhaus), а мiсто з подiбною забудовою – єказарменним мiстомє (Mictskasemenstadt). Показовими щодо цього є мiста нiмецького та австро-угорського регiонiв, серед яких вирiзняється Берлiн, названий “найбiльшим прибутково-казарменним мiстом свiту”.
На вiдмiну вiд цих мiст ситуацiя бiльшостi українських центрiв за iсторичними умовами склалася дещо iнакше. Лише деякi з про-мислово розвинутих мiст мали забудову високої щiльностi, яку формувало прибуткове житло. Так, у Києвi, архiтектурний ландшафт якого неоднорiдний, до таких районiв належали тiльки активнi в торговельно-комерцiйному вiдношеннi Бульварний, Старокиївський та частково Подiльський. Цiлiснiше, щiльнiше забудоване мiське ядро мали Чернiвцi та Одеса в межах колишнього порто-франко. У Харковi подiбна забудова сформувалась на головних магiстралях iсторичного центру та Залопанi.


Новоутворенi комплекси заповнили давню розпланувальну мережу мiст i новi квартали. Їх характерною ознакою був коридорний простiр, що формувався обома фронтами забудови. Завдяки рiвномiрному ритму членувань та розподiлу деталей рiзностильнi фасади будинкiв були “зцементованi” в єдиний фасад. Акцентами в ньому виступали еркери, декоративнi банi й башти, ґанки, скульптура тощо. Прибутковий будинок розвинувся у виключно важливу, наймасовiшу форму капiталiстичного мiста не тiльки як унiверсальна споруда, що поєднує житло, магазини й рiзноманiтнi заклади, а й як простiр, що дає прибуток. Сформований у жорстких умовах ринкової економiки, вiн житла, яким залишився i донинi. Висока вартiсть землi в центрi мiст, змога будiвництва висотних споруд завдяки вдосконаленню водогону, каналiзацiї та появi електричних лiфтiв, зумовили формування садиб нового типу. Вузькi з боку вулицi (у середньому 20-60 м), часто неправильної конфiгурацiї, вони простягались далеко вглиб кварталу.
Для максимальної експлуатацiї їх корисної площi за лицьовим будинком споруджували ще один або кiлька флiгелiв. Залежно вiд способу компоновки (один за одним, глаголями, каре тощо), вони утворювали рiзноманiтнi свiтловi двори, так званi двори-колодязi, характернi для великих мiст на зламi ХIХ-ХХ ст.
Щiльнiсть забудови, яка в окремих районах сягала 95%, залежала вiд цiни садибного мiсця. Так у Києвi в ?0-х роках XX ст., вона коливалась вiд 3-5 руб. за 1 сажень2 (4,5м2) у дачних мiсцевостях до 800 руб. у центрi. У найпрестижнiших районах – Палацовому (Липки) та Старо-Київському – вона становила 200-300 руб. за 1 сажень2. Вартiсть садибних дiлянок на Хрещатику i Миколаївськiй вулицi була максимальною – 600-800 руб.[5].
Питання прибутковостi окремої споруди i дiлянки було визначальним у формуваннi прибуткового будинку як типу. Воно витiснило на другий план суто архiтектурнi й мiстобудiвнi проблеми. Периметральна забудова сприяла iндивiдуальному пiдходу до розпланування садиб, яке пристосовувалось до конкретної ситуацiї кварталу та умов власностi. Саме тому, поряд з типовими прийомами забудови садиб i розпланування будинкiв, серед безлiчi варiантiв важко знайти два однакових приклади узгодження форм дiлянки i розташованих на нiй споруд. Необхiднiсть постiйного пристосування до рiзних за параметрами садиб утвердила i розвинула секцiйне розпланування, з гнучкiстю якого не могли конкурувати: галерейне та коридорне житло кiнця XVIII – першої половини XIX ст.[6].
Як функцiонально i просторово автономна одиниця-секцiя виявила мобiльнiсть у численних рiзновидах i здатностi до об’єднання в складнiшi структури.
Порiвняння фактичного матерiалу – архiвних проектiв та забудови в натурi – дозволило зробити висновок про вплив розмiрiв садиби на форму плану прибуткового будинку [7]. Так, на вузьких дiлянках розмiром 10-24 м по фронту вулицi i 14-50 м вглиб садиби використовувались простi прямокутнi та Г-подiбнi об’єми. На середнiх, до 35-40 м вздовж i 70 м вглиб переважали Т-, П-, Н-подiбнi композицiї та форми каре. Великi дiлянки – до 100-200 м були зручними для розташування складних розпланувальних побудов з розвиненою системою внутрiшнiх дворiв. Отже, параметри земельної дiлянки були первинним фактором у формотвореннi прибуткового будинку як типу. Вони визначали загальний абрис вписаного в дiлянку плану споруди, на якому вже базувався вибiр кiлькостi секцiй, їх форми та розмiри [8].
Порiвняно з ними фасадна композицiя та її стильове вирiшення набувають вторинного значення.
В умовах периметральностi затиснення фасад нiби вiдшаровується вiд самої споруди, перетворюється в декоративну ширму, набуваючи певної самодостатностi. Стиль його може бути довiльним – за бажанням замовника в межах поширених напрямкiв. У перiод iсторизму формується центральноосьова, три- або багатодiльна побудова фасаду, на яку в подальшому мало вплинули принципи модерну. Жорсткiсть периметральної забудови модерн намагався “розхитати” асиметрiєю, синкопiчним ритмом членувань, незвичними деталями. Однак у фасадах прибуткових будинкiв перiоду модерну переважно використовували виробленi в попереднiй перiод композицiйнi схеми.
Особливiстю прибуткових будинкiв був також контраст мiж лицьовим i дворовим фасадами. Перший вирiшувався репрезентативно i являв своєрiдну вiзитну картку власника, засвiдчуючи рiвень його матерiальних можливостей, смакiв i навiть соцiально-полiтичну о рiєнтацiю. Другий оформлювався стримано, кiлькома декоративними елементами або ж зовсiм не мав декору. Рiзноманiтнiсть обох фасадiв була поширеною, оскiльки ґрунтувалась на практичнiй вигодi. Це саме стосується дворових флiгелiв, якi лише зрiдка повторювали форми лицьового корпусу.


Секцiя, як розпланувальна основа прибуткового будинку, розвивалася у двох протилежних напрямках: урiзноманiтнення за рахунок iндивiдуального розпланування та унiфiкацiї й вироблення найрацiональнiших схем. У масовому типi мiського житла, яким був прибутковий будинок, унiфiкацiйнi процеси, природно, переважали.
На зламi ХIХ-ХХ ст. у забудовi мiст України поширився рiзновид односекцiйного будинку, здебiльшого Т-подiбного або прямокутного в планi. У типовому варiантi вiн мiстив по два помешкання на кожному поверсi, що групувались навколо вузла головних сходiв з лiфтовою шахтою. Квартири складались з чотирьох-п’яти кiмнат площею 80-100 м2, що вiдповiдало середнiм габаритам тогочасних жител [9]. Примiщення їх подiлялися на параднi, що виходили на вулицю (вiтальня, кабiнет, їдальня тощо) i службовi, зверненi у двiр (кухня, санвузли, дитячi кiмнати); обов’язковими були “чорнi” сходи.
Така секцiя використовувалась окремо як рядова, кутова, торцева i в численних поєднаннях, утворюючи складнiшi форми. Зазначимо, що в прибуткових будинках, на вiдмiну вiд палацiв та особнякiв, не було функцiонального взаємозв’язку мiж поверхами, який охоплював би весь об’єм споруди. Зонування перемiстилося з горизонтальну площину окремого поверху.
Iнший напрямок формотворення являла група односекцiйних одноквартирних будинкiв для заможних наймачiв з iндивiдуальним розплануванням секцiй. їх можна визначити, як прибуткове житло особнякового типу на пiдставi того, що кожен поверх був своєрiдним мiнi-особнякам на 10-12 кiмнат. Функцiональний набiр примiщень був значно розширений за рахунок парадних апартаментiв та кiмнат для обслуги. Iнодi для службового персоналу видiлялась окрема маленька квартира на одному поверсi з панським помешканням, яка мала iзольований вихiд на “чорнi” сходи, як у будинку по вул.Ярославiв Вал, 1 у Києвi (1896-1898 рр.). Характерним прикладом особнякового рiзновиду є харкiвський будинок Цетлiна в Плетньовському пров., 7 (1914-1916 рр. архiт. О.Гiнзбург) та будинок Городецького в Києвi (1901-1902 рр. архiт. В.Городецький). Внутрiшньосекцiйне зонування в першому з них має чiтку лiнiйнiсть, пiдкреслену анфiладою парадних залiв уздовж головного фасаду, а в будинку Городецького воно вiдзначається плавними асиметричними переходами. Зовнi такi споруди також часто iмiтували образ особняка завдяки характерним елементам – пишно оздобленим порталам, портикам i колонадам,невеликим палiсадникам, насиченому скульптурному декору.


Рiст населення в мiстах України на зламi ХIХ-ХХ ст. вимагав забезпечення житлом найширших верств. Напередоднi Першої свiтової вiйни чисельнiсть населення Києва й Одеси вийшла на пiвмiльйонний рубiж, у Харковi вона становила близько 300 тис. у Львовi – понад 200 тис. чоловiк. Вiддзеркалюючи соцiально-демографiчнi процеси, розвиток прибуткового будинку йшов у напрямку укрупнення секцiй та їх рiзноманiтних блокувань. Прикладами великих односекцiйних будинкiв є київський по вул. Круглоунiверситетськiй, 7 (1914 р., архiт. М.Дамiловський) i харкiвський по вул. Сумськiй,82 (1912-1914 рр., архiт. В.Естрович).
Набули поширення об’єднання рiзних за формою й розмiрами секцiй у великi об’єми, розвинутi вглиб дiлянок. Цей прийом створював не лише додатковi житловi площi, а й урiзноманiтнював органiзацiю внутрiшнiх дворових просторiв (Київ, вул.Володимирська, 61/11, вул. Пушкiнська, 21, обидва – 1910 р., архiт. I.Зекцер). Щоб уникнути затисненостi садиб житловi корпуси групувались у формi каре, утворюючи один або кiлька дворiв (Київ, вул.Лютеранська, 3, початок XX ст., Чернiвцi, вул. Кобилянської,22, початок, XX ст; Харкiв, будинок страхового товариства “Росiя”, 1910-1914 рр. архiт. М.Верьовкiн, I.Претро).


Багатосекцiйнi споруди з розгалуженням Дворових флiгелiв були перехiдною ланкою до так званих будинкiв-кварталiв або будинкiв-комплексiв, якi оформились в Українi в окремий рiзновид прибуткового житла на початку XX ст. Можливiсть їх будiвництва з’явилась в процесi викупу заможними забудовниками (компанiями i окремими власниками) незручних дрiбних дiлянок, котрi об’єднувались в одну. Найпоширенiшим прийомом розпланування цих великих споруд складної конфiгурацiї було створення вiдкритого, видовженого вглиб парадного двору, навколо якого могли компонуватись численнi корпуси. Принципово iнша об’ємно-просторова композицiя таких будiвникiв базувалась на вiльному пiдходi до органiзацiї площi садиби. “Розпланування прибуткового будинку з вiдкритим парадним двором було одним з проявiв характерного для архiтектури iмперiалiзму перегляду вiджилих принципiв регулярної забудови, прагненням внести органiзуючу основу в будiвництво, хоча б в межах окремої розпланувальної одиницi”[10]. В Українi цей рiзновид розвинувся лише в мiстах з потужною промисловою базою. У подоланнi традицiйної лiнiйностi та однофасадностi вуличних комплексiв виявилось протистояння принципiв iсторизму й модерну, проникнення нового стилю в мiстобудiвнi структури. Завдяки пластичному розгортанню об’ємiв на дiлянцi мiж паралельними вулицями з’явилась багатофасаднiсть будинкiв-комплексiв, варiювання основних архiтектурних тем. на вуличних i дворових фасадах. Поєднання чотирьох секцiй в П-подiбному об’ємi з глибоким курдонером демонструє будинок по вул. Римарськiй,19 в Харковi (1913-1914 рр. архiт. О.Ржепишевський).
Складнiша планово-просторова композицiя з п’яти корпусiв, що формують кiлька дворiв, ви користана в iншому харкiвському будинку-кварталi кредитного товариства “Саламандра” (1913-1914 рр., архiт. М.Верьовкiн). Однiєю з позитивних якостей нового планувального прийому стало значне зменшення контрасту мiж репрезентативним вуличним простором та естетично й функцiонально недосконалим дворовим. Так, у садибi київського пiдрядчика Л.Гiнзбурга мiж вулицями Iнститутською i Миколаївською передбачались мiсця для газонiв i квiтникiв[11]. Центр просторого курдонера мiж двома 11-поверховимй корпусами головного будинку (1910-1914 рр., архiт.Ф.Троупянський, А.Мiнкус; зруйнований в роки Великої Вiтчизняної вiйни) займала клумба, яка повторювала форму двору. Особливiстю цiєї найвищої на початку столiття київської споруди була нетипова для прибуткових будинкiв роль орiєнтира в загальномiських панорамах.


За способом органiзацiї до будинкiв-кварталiв належать також пасажi з вiдкритим двором-вулицею, якi часто поєднували торговi й конторськi функцiї з житловими (Чернiвцi, вул.Головна, 42, ул. Франка, 13, початок XX ст.; Київ, вул.Хрещатик, 15, 1913-1914 рр., архiт. П.Андреєв). їх вузькi лицьовi корпуси зберiгають лiнiю забудови, а внутрiшнiй простiр садиби розкривається назовнi дворовим проїздом.
Вiдiграючи вирiшальну роль у формуваннi мiських ансамблiв другої половини XIX – початку XX ст., прибутковий будинок виступає також лiдером у складних процесах стилеутворення цього перiоду. У ньому реалiзується вся стилiстична гама напрямкiв iсторизму й модерну, тодi як iншi архiтектурнi типи використовують її вибiрково. У перiод iсторизму серед “стилiв” декорування фасадiв перевагу, однак, мав неоренесанс, образний дiапазон якого поширювався вiд офiцiйного регiстру до камерно-лiричного. Поряд з ним побутували бароковi, романо-готичнi, мав ританськi стилiзацiї, “цегляний стиль” та їх електичнi сумiшi, меншою мiрою – форми “росiйського” стилю. Прибутковий будинок сприйняв також усi iснуючi в Українi модифiкацiї модерну, починаючи з раннього iнтернацiонального до ретроспективного i конструктивiстського. Проектуванню прибуткового житла вiддали данину всi представники архiтектурної професiї – вiд академiка до технiка-будiвельника. Саме в цьому жанрi вдосконалювалась їх майстернiсть, освоювались новi методи й прийоми. Водночас сфера проектування прибуткового житла давала найбiльший вiдсоток масової продукцiї. Виникнення її було природним i закономiрним в умовах швидкого розгортання будiвництва на значних масивах. Розподiл на унiкальне й масове чiтко позначився навiть у творчостi одного архiтектора, новий професiоналiзм якого допускав не лише “розумний вибiр” стилю, а й обрання художнiх засобiв залежно вiд умов замовлення. У середовищi архiтекторiв-практикiв видiлились групи представникiв так званої рядової забудови, доробок яких складався виключно з рядових щодо художньої вартостi споруд.
В Києвi це, зокрема, М.Горденiн, М.Казанський, А.Краусс, О.Кривошеєв, Г.Лоздняков. їх дiяльнiсть i загалом київське масове будiвництво були влучно схарактеризованi Г.Лукомським, яким зазначив “…однотипний характер будинкiв, немовби ренесансного стилю, з дрiбним, начебто штампованими гiрлян-дочками та вiночками… Виконанi часто навiть у рiзних стилях, цi будинки (80-90-i рр.) все якось дивно схожi один на одного, особливо у верхнiх частинах -пишно насадженими банями i шатрами”[12].
Регiональнi особливостi в архiтектурi прибуткових будинкiв в Українi були пов’язанi, насамперед, з мiсцевими школами – київською, харкiвською, львiвською, одеською [13], – самобутнiсть яких виявилась через дiяльнiсть певного кола майстрiв, об’єднаних спiльною традицiєю i творчими принципами. Проте в архiтектурi масового житла домiнували iнтеграцiйнi процеси. Вiдкрите для iнновацiй архiтектурно-мистецьке середовище українських мiст з давньою i багатою iсторичною спадщиною зазнавало впливiв як з боку Петербурга i Москви, так i з боку австро-угорської та польської культурних традицiй, прилучаючись таким чином до загальноєвропейських процесiв архiтектурного розвитку.


[1]. Кириченко Е.И. Пространственно-временные характеристики в русской архитектуре середины и второй половины XIX века // Типология русского реализма второй половини ХIХ века. – М., 1979. – с.331.
[2]. Hegemaun W. Das steinerne Berlin.. Geschichte der drossten Mietskasernestsdt der Welt. Berlin, 1930. 
[3]. Bobek N.. Lichtehberger Е. Wien i Bauliche Gestalt und Entwicklung seit der Mitte des 19. Jahrkruhderts.-Graz, 1966. 
[4]. Martin R. Тhe tenement house as а building form in relation to the ladge – scale urban develonment of Warsav 1864-1919. – University of Salford, 1991. Дисертацiя на здобуття вченого ступеня доктора наук. 
[5].Нормальная расценка земель в г.Киеве, принятая Киевским Городским Кредитним Обществом, при оценке недвижимых имуществ, поступающих в залог Общества. – Киев. 1911.-С.5,13. 
[6]. Кириченко Е.И. Доходные жилые дома Москви и Петербурга (1770-1830 гг. ). // Архитектурное наследство- № 14, – М., 1962, – С.135-168. 
[7]. Купффер Э.Ю. Жилой дом. Руководство для проектирования и возведения современных жилищ. Спб. – Москва, 1914.-С.310.
Кириченко Е.И. О некоторых особенностях зволюции городских многоквартирных домов втор. пол. ХIХ – нач. XX вв. (от отдельного дома – к комплексу) // Архитектурное наследство, – № 15, – М., 1963, С.155-156. 
[8]. Кириченко Е.И. О некоторых особенностях…, С.156. 
[9]. Ясиевич В.Е. Архитектура Украины на рубеже ХIХ-ХХ веков. – К., 1988.-С.110-111.
[10]. Кириченко Е.И. О некоторых особенностях… С.168. 
[11]. Державний архiв Київської областi.-Ф.1542. – Оп.1., од. зб. 3048.
12. Лукомский Г. Новое строительство Киева, Одессы и Харькова // В Мире Искусств. – 1910. – № 1-3. – С.34. 
[13]. Ясиевич В.Е.. Вказ.праця. – С.12-19, 125-166.