Неможливо вгадати «з першого погляду» де розташований цей пляж якої національності фотограф (та й герої знимки) і що станеться з цими засмаглими молодими людьми за годину день місяць. Київ Туруханів острів 1943 рік невідомий мадярський фотограф який не мав жодних ідеологічних настанов і просто знимкував життя зафіксував веселу компанію що складається з тих хто «прийшов» у це місто і жив тут «до приходу». Тобто – з окупантів і колаборантів.
Дмитро Малаков пояснює коментує тлумачить не лише сторінки архівної знахідки – читач має змогу вдивитися в обличчя людей на старих світлинах розглянути краєвиди й будинки Києва якого вже немає. Ця унікальна книжка без ідеологічних кліше й педальованої риторики змінює уявлення про столицю України часів окупації про стосунки людей які пережили той час і ті обставини.
112 c. – мова: українська – формат: 70х100/32 – папір: офсетний
Враженнями ділиться шеф-редактор видавництва «Грані-Т» пані Діана Клочко:
«Сьогодні 22 червня зранку очікувала побачити у блимаючих сторінках «Цей день в історії» телевізорів київського метро звичний текст: «почалась Велика Вітчизняна війна». Не побачила бо не було.
І подумалось: як влучно назвав свою (нашу «гранівську») нову книжку пан Дмитро Малаков.
Малось на увазі інше оскільки саме стосовно альбому мадярського розвідника котрий зафіксував незаангажованим ідеологічно поглядом – яким було життя у Києві влітку 1943 року пан Дмитро відкоментував оцей звичайний (а тому неймовірний) плин життя киян і не-киян.
Коли ми робили цю книгу здавалось – багатьом буде цікаво з подивом побачити на цих сторінках як виглядав «за німців» залізничний вокзал Центральний універмаг будинок Верховної Ради що було на місці Українського дому і якої висоти були тополі на нинішньому бульварі Тараса Шевченка.
Вперше ми робили книжку в якій спробували показати що то за жанр – «есеї-коментарі до фото» вперше ми повертались до теми тієї війни як до того що продовжує жити в генетичній пам’яті людей чиї батьки не воювали (адже це перше таке покоління в Україні за довгі-довгі віки) вперше ми наголошували що нам потрібно відшукувати і переосмислювати подробиці того що називається «окупація» і чи так вже швидко зникають з мапи столичного Києва прикмети того часу? Наприклад пляжі на Трухановому острові убори й настрій тих хто там відпочиває. Вчора ввечері мені передали нібито ці пляжі вже наступного року стануть приватною власністю…
Та виявляється – в сучасному плині життя «ніби й не було війни». Чи добре це? Чи треба думати над книжками які так ставлять питання які є дуже «не на часі»?
Погортайте сторінки нашої книжки подумайте над дивним підписом молодого мадяра що робив собі «альбом на згадку про Україну»…