Але Прага — туристична Мекка. Сам підхід до розвитку музейної справи там зовсім інший. Культурний простір слугує потужним джерелом надходжень до бюджету. Пражани вміють зацікавити відвідувача оригінальним підходом та нестандартними ідеями. В Україні ж цього поки що немає. Музейний простір залишається радянським із застарілими підходами керівництва та персоналу. В ті часи музеї слугували одним з методів пропаганди. Але вже 20 років, як радянської системи немає. Й нарешті потрібно вирішити, для чого нам потрібні музеї? Взагалі яка мета їхнього існування? Головний чинник — це, звісно, поліпшення туристичної привабливості міста. Але в такому вигляді, як сьогодні, вони не є надто яскравими для гостей столиці. Трансформація до сучасних умов цілком можлива. Адже музейна експозиція цілком може бути рухомою й легко транспортуватись. Для того, приміром, щоб проводити виїзні виставки та заходи. Ніщо не заважає використовувати музейні приміщення для проведення виставок та конференцій. Чим більшу зацікавленість викликатимуть українські музейні проекти, тим більшим буде наплив відвідувачів, тим відомішою буде українська музейна справа у світі. Але поки що українські музейники вочевидь самі не дуже добре знають, в який бік їм рухатись. Тож системністю у музейній сфері й не пахне. Звідси й музейні війни, протистояння навколо приміщень. Адже музей має бути десь прописаний. А на привабливу житлоплощу завжди є претенденти. Пригадаймо хоча б долю Музею історії Києва. Колись йому подарували Кловський палац — після урочистого відкриття нового Музею Великої Вітчизняної війни. Аж у 2004 році споруда знадобилася Верховному Суду. А ось про музейників не подбали: підселили в Український дім. Чимало хто з киян навіть забув, що є така збірня. Сумно, якщо не сказати більше. Ще один “небажаний мешканець” — музей на території Києво-Печерської лаври. Щоб його не виселили, довелося втрутитися депутатам.
Сферу, на жаль, недофінансовують. Голова комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець каже, що гроші виділяють лише на зарплатню та оплату комунальних послуг. Колись місто розвивалося в соціально-економічному та культурному напрямках. Тепер лише в соціально-економічному. Отже, про розвиток не може бути мови. Культурний простір формується навколо сфери розваг: торгово-розважальні центри стали і музеями, і храмами, і шинком, і коморою. Одним з прикладів може слугувати історія протистояння музею Великої Вітчизняної та Музею Державної прикордонної служби України.