З початку ХХ ст. Деміївка входить до складу Києва. Це зумовило ще більш інтенсивну забудову колишнього поселення. Особливо складно відстоювати свої права на існування парафії довелося після революції. Сусідні території поступово забудовувалися висотними будівлями, і храм опинився немовби у кам’яній пастці. Бачачи ласий шматок землі, сусіди добивалися знесення цієї, як тоді багатьом здавалося, непотрібної “культової споруди”. У ті роки віруючі кияни мужньо виступили на захист свого рідного храму.

— Науково-дослідний інститут, розташований поруч із нами, виступив в середині минулого століття з ініціативою знищити наш храм, оскільки їм було потрібне місце для автостоянки, — розповідає нинішній настоятель храму протоієрей Мефодій Фінкевич. – А однією з прихожанок храму була тоді відома київська подвижниця матушка Аліпія (Авдєєва). Так вона спеціально їздила до Москви, щоб відстояти цей храм. І був випадок, що з Москви дзвонять у Київ, і говорять: “у нас тут стоять з такого-то вашого храму”. А в Києві відповідають: “і в нас зараз стоять”. Просто люди, не змовляючись, безперервно оббивали пороги різних інстанцій, намагаючись врятувати свою святиню. І так Господь уберіг цей храм.

Незважаючи на всі труднощі, що переслідували цю святиню протягом її існування, історія Деміївського храму має одну досить унікальну, зважаючи на недавнє минуле, деталь. Ця церква жодного разу не закривалася: з моменту її освячення і до сьогодні тут постійно звершується служба Божа. У радянські часи, коли в нашій столиці діючих храмів залишалися одиниці, деміївський храм однаково був рідним і для жителів навколишніх масивів, і для мешканців київського лівобережжя. Протягом кількох останніх десятиліть Божественна літургія, крім понеділка, звершується тут щодня.

Сьогодні стіни Вознесенської церкви прикрашені зсередини багатими розписами, виконаними за мотивами робіт Віктора Васнєцова у київському Володимирському соборі. Завдяки такому різнобарвному внутрішньому оздобленню, невелика церква набуває особливого, справді домашнього затишку, що в свою чергу сприяє більш молитовному настрою.

За часи, що минули з моменту зведення Вознесенського храму, вся Деміївка значно змінилася. Сьогодні колишнє село перетворилося на потужний індустріальний, транспортний і науковий центр Києва. Крім кількох столичних заводів, тут знаходяться центральний київський автовокзал та головне книгосховище держави – Національна бібліотека імені Вернадського. На жаль, не в найкращому стані перебуває сьогодні одна з найвідоміших київських річок, що протікає через Деміївку – літописна Либідь. Вона уже кілька десятиліть замурована в залізобетонні пута, і коли її сьогодні бачить людина, необізнана з історією Києва, то може подумати, що це якісь стічні води або колектор.

Але один із найкращих столичних парків – Голосіївський, що знаходиться у цьому ж районі, незважаючи на нові забудови, і досі викликає у своїх відвідувачів лише позитивні емоції. Та найстарша і найголовніша домінанта району – Вознесенський храм, стиснутий з усіх боків багатоповерхівками, захований з вулиці віковими деревами, — вабить до себе тисячі людей, які прагнуть поспілкуватися наодинці з Творцем.

Свого часу Вознесенська церква будувалася як приміська, тепер це місце фактично стало центральною частиною столиці. Але Деміївський храм все одно залишається пам’яткою того старого Києва з його передмістями та робітничими поселеннями. Крім цього, Вознесенська святиня вже сто з лишнім років є душею і серцем цієї старовинної київської території, історична назва якої – Деміївка.