Історія Святої Софії за московсько-комуністичного панування була не менш драматичною, ніж за монголо-татарського ярма. Проте в жодній книжці, виданій в Радянській Україні, не знайдемо навіть натяку на цей драматизм. Справжню історію боротьби за Святу Софію розкривають спомини й інші публікації очевидців і учасників подій, яким пощастило вирватися з-поза залізної завіси.


Великий інтерес становить порівняння цих публікацій з радянськими. Тому нижче вміщуємо фрагменти з праць Миколи Кресального, де проблему висвітлено з цілком «в Києві», виданої у США 1954 року українською і англійською мовами. Кілька слів про автора за відомостями, що їх подав із США член редколегії нашого часопису Тит Геврик, який особисто знав його.


Олекса Повстенко народився 1902 року в селі Хащева Гайсинського повіту на Вінниччині, помер 1973 року у Вашингтоні. Працював доцентом Харківського інженеріно-будівельного інституту, згодом — архітектом Наркомосу УРСР. Під час німецької окупації Києва в 1941-1943 роках був директором музею Софійського собору. З 1944 року на еміграції — у Словаччині, Німеччині та США. В таборах біженців написав і зумів випустити видання «Київ. Альбом архітектурних пам’яток» (Авгсбург, 1946), „Наш Київ святий» (Авгсбург, 1946. — 4 с. + 24 таб.), «Історичні плани Києва» (Авгсбург, 1947. — 17 с.; разом з П.Курінним). Ще перебуваючи в Німеччині, розпочав працю над «Історією українського мистецтва» і в 1948 році в Нюрнберзі видав першу частину цього курсу. Рік пізніше переїхав до США. Перші роки імміграції в Америці були дуже важкі, але О. Повстенко як добрий архітект був серед тих небагатьох новоприбулих українців, що одразу ж змогли зайнятися своєю фаховою діяльністю: працював у приватній архітектурній фірмі, запроектував будинок корейського посольства у Вашингтоні та добудову до відомого музею Смітсонського інституту. 1959 року О. Повстенка взяли на посаду архітекта-проектувальника в архітектурну майстерню Капітолію (ансамблю будинків американського парламенту). Більшість цих будинків споруджено в класичному стилі в XIX — на початку XX століть. О.Повстенко добре знав класичну архітектуру і був одним з довірених проектантів у цій майстерні. Доручали йому виконувати переважно репрезентативні роботи, проекти скульптурних деталей, бронзових канделябрів та ліхтарів, графічне оформлення книжкових видань Капітолію тощо.


Визначний російсько-радянський учений М.Каргер назвав Олексу Повстенка «воинствующим украинским буржуазним националистом», а про його працю „Катедра св.Софії у Києві» написав, що вона має «злобно-клеветнический характер» (Древний Киев. — Москва; Ленинград, 1961.-Т.2. — С. 42-48). Хотілось би звернути увагу читача, що 1954 року „запеклий ворог народу» Олекса Повстенко й еміграційна Українська Вільна Академія Наук видали на чужині, в середовищі не надто сприятливо наставленому до українства, чудово ілюстровану книжку-альбом на 467 сторінок з 336 ілюстраціями! Видали цю книгу ізгої, що здебільшого тяжкою чорною роботою заробляли на прожиття, а вечорами в будень та неділями присвячували свій вільний час науковій і видавничій справі. Наймогутніша держава планети — дитя „великого Леніна і Сталіна» — зуміли наздогнати, а чи „відповісти» О.Повстенкові лише шість років пізніше. Якби не було монографії О.Повстенка, чи була б відповідь з Києва — книга М.Кресального, яку ми цитуємо нижче? Про поспіх у виданні книжки в Країні Рад свідчать брак покажчика, хронології і в переліку ілюстрацій. І це не поодинокий випадок! Подібна ситуація була, скажімо, із закордонною „Енциклопедією Українознавства» (перший том загальної частини — 1949 р., словникової частини — 1955 р.) і виданою на відсіч „закордонним буржуазіно-націоналістичним фальсифікаторам» «Української Радянської Енциклопедії» (перший том — 1959 р.) безсоромно названою «першою багатотомною енциклопедією українського народу». Та історія вже розсудила, хто насправді був фальсифікатором.


Про монографію Олекси Повстенка «Катедра св.Софії в Києві» помістили рецензії кілька визначних американських журналів. Ще й тепер це одна з небагатьох праць про українську архітектуру на полицях американських бібліотек.


Та чи не найголовніше, здається, саме Олексі Повстенкові маємо завдячувати те, що Софію Київську не спіткала доля Успенського собору Києво-Печерської лаври. За спогадами Леонтія Форостівського, опублікованими 1952 року в Буенос-Айресі, «собор св.Софії більшовики теж планували знищити. Вже майже перед втечею з Києва на територію городка, де містився Собор, заїхала автомашина з вибуховими речовинами для мінування. О.Повстенко, не допустив цього злочину, переконавши патріота у військовій шинелі (що мав замінувати Собор) машину з вибуховими речовинами повернути назад».


«ЗАВДЯКИ НЕВТОМНОМУ ПІКЛУВАННЮ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ»
Невтомно працюючи над вивченням багатогранної багатовікової культури нашого народу, радянські вчені, провадячи систематичні розкопки, відкрили багато нових, раніше не відомих пам’ятників архітектури і предметів матеріальної культури наших предків, відновили і реставрували ряд споруд і в них творів монументального мозаїчного й фрескового стінопису і цим внесли великий вклад у справу вивчення справжньої історії і культури нашого народу, яку нерідко перекручували буржуазні фальсифікатори історії.


Яскравим прикладом піклування партії і уряду про культурну спадщину є заходи по збереженню комплексу архітектурних пам’ятників XI — XVIII ст., розташованих на території колишнього Софійського монастиря у Києві, які 1934 р. оголошені Державним архітектурно-історичним заповідником «Софійським му-зеєм».


З перших років організації Софійського заповідника Ра-дянський уряд систематично асигновує необхідні кошти на охорону, ремонт та реставрацію архітектурних пам’ятників всього Софійського ансамблю. Організовує широке досконале вивчення території заповідника та його найдавнішого пам’ятника Софійського собору, залучаючи для цього видатних радянських вчених-археологів, архітекторів, мистецтвознавців та ін. […]


Завдяки невтомному піклуванню Комуністичної партії та Радянського уряду за збереження культурної спадщини багатонаціональної Радянської держави, архітектурні пам’ятники Софійського ансамблю повністю відбудовані, а територія заповідника озеленена і упорядкована […]?


Текст подається за виданням:
Кресальний М. Софійський заповідник у Києві: Архітектурно-історичний нарис. — К.: Держбудвидав, 1960.