Пройшли чотири етапи вельми представницького конкурсу проектів, у якому брали участь провідні фахівці архітектури України та всього СРСР. Зрештою, було обрано варіант ленінградця Йосипа Лангбарда. Головну частину задуманого комплексу складали монументальні симетричні будівлі, поставлені на кромці пагорба понад Дніпром. Одна з них призначалася для ЦК більшовицької партії України, друга для уряду республіки – Раднаркому. Перед фасадами обох споруд розміщувалася потужна колонада корінфського ордера. Простір між будівлями мав бути розкритий безпосередньо до Дніпра.

Київський фунікулер підлягав демонтажу, натомість передбачалися величезні сходи до набережної. Між ними підносився монумент товариша Леніна заввишки щонайменше 75 метрів – обличчям до ріки, спиною до площі, заради створення особливо дивовижного враження з боку Дніпра. Було відзначено, що «основне призначення головного майдану – розміщення на ньому центральних урядових установ УРСР; великий простір, замкнений будинками цих установ, служитиме для проведення загальноміських демонстрацій трудящих столиці, парадів тощо, через цю частину Урядового майдану не будуть пропускатися транзитні потоки міського руху».

Перед початком будівництва було розчищено місце для урядових споруд. З цією метою знесли декілька видатних пам’яток культури. Одною з них була стародавняя Трьохсвятительська церква. Вона стояла в глибині ділянки по нинішній вулиці Десятинній, 2. Цей храм походив ще від давньоруської Василівської церкви, зведеної у ХІІ сторіччі; його реконструювали наприкінці XVII та на початку XVIII століття (зокрема, коштом генерального писаря війська Запорізького Василя Кочубея) у барокових формах. Зруйнували також дзвіницю Михайлівського Золотоверхого монастиря першої чверті XVIII сторіччя. Далі настала черга Михайлівського собору, що простояв понад вісім століть. Попередньо з нього обідрали позолоту, забрали й розподілили по музеях деякі фрагменти мозаїк та фрескових розписів, а в серпні 1937 року фахівці-підривники з Одеси акуратно заклали в різних місцях храму понад 2500 зарядів амоналу.

Преса повідомила: «О дев’ятій годині вечора 14 серпня інженери тт. Антонов і Кетнер увімкнули рубильник. Почувся невеликої сили вибух – і вся величезна споруда осіла всередину. Жоден будинок, що межує з будівництвом, не пошкоджений. На місці вибуху органи міліції забезпечили зразковий порядок. Тепер управа будівництва приступає до розбирання й вивозу руїн. Треба вивезти близько 20 тисяч тонн сміття». Найсумнішим є те, що знищення знаменитого собору, як показали подальші події, виявилося даремним. Адже майданчик, призначений для правої будівлі урядового комплексу, кінець-кінцем лишився незабудованим.

Менш цінні будинки келій та колишнього монастирського готелю ХІХ – початку ХХ століття, у яких тоді перебували студентські гуртожитки, не поспішали зносити – вони збереглися аж до нинішнього часу. А Золотоверхий собор та дзвіницю Михайлівської обителі нещодавно довелося заново відтворювати.

Чому ж грандіозний задум, підтриманий на найвищому рівні влади, так і не було здійснено? Так склалися події. У ході реалізації проекту Лангбарда довелося переглянути декілька попередніх положень. Зокрема, помінялося призначення головних будівель – їх, так би мовити, «рокірували». Адже споруду ліворуч, з якої розпочали зведення комплексу, спершу відводили для Раднаркому. Автор проекту зазначав: «Будинок РНК УРСР має в собі всі необхідні для такої будівлі приміщення – вестибюлі, зали засідань, кабінети, приймальні тощо. Входи до головних вестибюлів влаштовано з парадних відкритих дворів; крім головних вестибюлів, ще є додаткові. Парадні вестибюлі зв’язані безпосередньо зі сходами, які ведуть на всі поверхи, і з ліфтами. Висота першого поверху становить 5 метрів, решти поверхів – 4,20 м. Висоту окремих, більших приміщень, значно збільшено». Проте сталося так, що невдовзі для Раднаркому відвели іншу щойно споруджену будівлю, у якій попереднім вирішенням мав розміститися Наркомат внутрішніх справ. Ідеться про велетенський корпус на сучасній вулиці Михайла Грушевського, де й сьогодні працює уряд України – Кабінет міністрів.

Що ж до лівої будівлі урядового комплексу, то її призначили вже для ЦК КП(б)У. Будівельні роботи посувалися повільніше, ніж очікувалося, бо укріплення стрімкого пагорба вимагало величезних зусиль. Та у 1938 році новий масивний корпус ЦК був практично готовий. Коли його сірі стіни стали реальною частиною міського ландшафту, виникли зрозумілі сумніви щодо містобудівної доцільності громіздкого об’єму на мальовничих Дніпрових схилах. Про це було багато сказано того ж року на обговоренні Урядової площі, що мала форму творчого диспуту. Зокрема, видатний кінорежисер Олександр Довженко підкреслив: «Найбільш невдало сприймається новозбудований дім з боку Подолу. Будинок важкий, він притискує горб, тоді як Андріївська церква, що стоїть поблизу, полегшує горб, підносить його. Це тому, що церква висока, струнка своїми пропорціями. Пропорції ж нашого будинку по відношенню до горба важкі і давлять його». Автор проекту Йосип Лангбард доводив, що остаточне судження про комплекс можна виносити лише після його повного здійснення. Але загальна думка схилялася до коригування задуму. Це ще більш уповільнило його реалізацію. Тим часом хвиля репресій перемолотила всю керівну верхівку республіки. Новим вождям важко було одразу розібратися з проблемою забудови площі. А потім грянула війна, яка взагалі все зупинила.

Під час нацистської окупації було дощенту зруйновано майже всі квартали Хрещатика. Саме їхня відбудова стала головним пріоритетом повоєнного будівництва. Тоді ж ЦК перенесли до колишнього військового штабу на вулиці Орджонікідзе (Банковій). На закінченні Урядової площі фактично поставили хрест. Отже, єдиний зведений будинок Лангбарда так і залишився єдиним втіленням більшовицької утопії у стародавній частині Києва. Відремонтовану споруду колишнього ЦК «понизили у статусі»: з 1940-х років тут перебували обласний та міський партійні комітети, а також чільні комсомольські установи. Після падіння комуністичної системи будівлю на Десятинній, 2, деякий час займало міське керівництво, але кінець-кінцем сюди перевели Міністерство закордонних справ України. Радянський герб над колонадою поступився місцем національній символіці. Можна ще додати, що внаслідок численних знесень заради будівництва урядового комплексу було розділено навпіл старовинну Трьохсвятительську вулицю. Здавна вона вела від Хрещатика до Андріївської церкви. Тепер її початковій частині, яка не так давно мала назву Героїв Революції, повернуто історичне найменування: вона знову є Трьохсвятительською. А відрізок від Михайлівської площі до Андріївської церкви — якраз той, біля якого колись стояла Трьохсвятительська церква – у 1958 році був перетворений на окрему Десятинну вулицю.