Вулицею Григорія Сковороди (він там якийсь час проживав) попід старезними стінами учбового корпусу Братського колегіуму. А потім зазирнула у перші відкриті ворота — туди вказувала функціональна табличка «Аптека». і трохи здивовано, хоча цілком логічно, потрапила на територію Братського монастиря. Вона надзивчайно вразила своєю покинутістю та занедбаністю. стіни без вікон. і, можливо, навіть, без підлоги. Наступного разу хочеться походити довше, а сьогодні я просто перетнула подвір’я, посміхнувшись зграї маленьких цуценят.


Вийшовши на вулицю Волоську, на першому ж перехресті повернула на Іллінську. Своєю дивною сумішшю занедбаних та відреставрованих одно-двоповерхових будинків вона швидко привела мене до Іллінської церкви. Однієї з найдавніших церков Києва, згадуваної в ще в літописах Київської Русі. Огорожена муром, ковані ворота зачинені.
(«Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть» (Ліна Костенко)
Потім зачинять двері. навіть не від батиєвої навали.)


А від неї майже одразу — Почайною вулицею (тою самою, що на місці річки Почайни-


«Життя зникає, мов ріка Почайна,
…………і минуть віки,
і тільки верби знатимуть старі-
киян хрестли в ній, а не в Дніпрі.»
(Ліна Костенко)


— ще одна. Здається, Миколи Набережного. з боку набережної — приміщення страрої бурси. тоді при багатьох церквах були бурси. але вони все одно не дуже вміщали бідне студенство. Зараз- один з корпусів Києво-Могилянскої Академії.
… і знову перекрестями Подолу до Контрактової. Мимо старанно відреставрованих світло-блакитних залишків — дзвінниці та комерційного корпусу Катерининського (?) монастиря. Щоб Андріївським узвозом (спуском) — вгору.
як же я без Андріївського )))