Будинок Академії 

вул. Смірнова-Ласточкіна, 20

Здійснення такої актуальної, давно омріяної ідеї, стало справою державної ваги. Із заснуванням академії для українських митців з’явилася можливість отримувати вищу освіту на своїй Батьківщині. Тоді було закладено основи формування і розвитку новітньої вітчизняної педагогіки в галузі образотворчого мистецтва. До викладання запросили провідних майстрів, фундаторів академії М.Бойчука, М.Жука, В.Кричевського, Ф.Кричевського, А.Маневича, О.Мурашка, Г.Нарбута. Першими ректорами були Ф.Кричевський і Г.Нарбут.

 

Фундатори Української академії мистецтва. Стоять (зліва направо): Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Михайло Бойчук Сидять: Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Федір Кричевський, Михайло Грушевський, Іван Стешенко, Микола Бурачек. 1917 рік

Новий навчальний заклад з невеликим професорським складом, нечисленним контингентом студентів та обмеженою кількістю спеціальних дисциплін (живопис і графіка) певною мірою був подібний до зарубіжних вільних академій. Перші роки його функціонування були вкрай ускладнені: громадянська війна та іноземна інтервенція; відсутність власного постійного приміщення, найнеобхіднішого обладнання; втрата професорів (1919 року вбито О.Мурашка, 1920-го — помер Г.Нарбут, полишив Київ М.Бурачек, виїхав за кордон А.Маневич). Втім, незважаючи на несприятливі обставини, академія виконала одне з головних завдань — започаткувала основи вищої мистецької школи в Україні. За короткий час Г.Нарбутом була вихована плеяда графіків, котрі, продовжуючи традиції учителя, зробили значний внесок у формування національного стилю книжкової графіки. У цей час визначилися засади школи монументального живопису М.Бойчука. Тут він почав здійснювати свою мрію про організацію колективної творчості за зразком цехових об’єднань.

 
Федір Григорович Кричевський. Ректор
1917 -1918 рр., 1920 -1922 рр.

1922 року академія була реорганізована в Інститут пластичних мистецтв, який 1924 року об’єднали з Українським архітектурним інститутом (заснованим у 1918 році) і назвали новоутворений заклад Київським художнім інститутом. Розпочався новий етап у розвиткові навчального закладу, пов’язаний з ректорством теоретика мистецтва І.Врони. Інститут дістав можливість широко розгорнути освітню діяльність. За станом на 1 жовтня 1928 року в ньому навчалося понад 800 студентів під керівництвом 103 педагогів та допоміжного персоналу. По-новому було визначено структуру навчального закладу, скеровану головним чином на підготовку художників «для гармонійного формування навколишнього середовища, побуту, виробництва». Так, на живописному факультеті, крім відділень станкового і монументального мистецтва, відкрилося нове — теа-кіно-фото. На скульптурному факультеті поряд з монументальною і станковою скульптурою освоювалися дотичні до цієї професії — художня обробка дерева та кераміка. З урахуванням потреб друкарства здійснювалося всебічне вивчення графічних технік на поліграфічному факультеті, де виховувалися майбутні художники-поліграфісти. Окреме місце посів художньо-педагогічний факультет, на якому здобували підготовку художники-педагоги і так звані художники-політосвітники для клубної роботи. Особливу увагу почали приділяти викладанню циклу формально-технічних дисциплін (так званий фортех), тобто виконанню студентами спеціальних завдань з рисунка, кольору, об’єму і простору. Важливе значення мали практичні заняття у майстернях цільового і технічного призначення, наприклад, фрески, мозаїки, темпери тощо на живописному факультеті, а також вивчення технології матеріалів.

 

Перегляд студентських робіт на відділенні фортеху, 1929 рік

За короткий час Київський художній інститут посів одне з провідних місць серед мистецьких навчальних закладів колишнього СРСР. Але наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років його спіткала невтішна доля. Міжусобна боротьба за гегемонію у мистецтві, особисті чвари, посилення ідеологічного пресингу звели нанівець усі досягнення. Професура почала залишати інститут. 1930 року було закрито поліграфічний факультет та ряд відділень. Тоді ж звільнено з посади ректора І.Врону і проведено нову реорганізацію відповідно до пролеткультівської ідеології. Навчальний заклад було названо Київським інститутом пролетарської мистецької культури і перепрофільовано спеціалізацію за такими факультетами: художньо-пропагандистський; художнього оформлення пролетарського побуту; скульптурного оформлення соціалістичних міст; комуністичного мистецького виховання. З навчальних планів вилучалося багато дисциплін, важливих для розвитку професіональних навичок.

 
Перегляд учнівських робіт в художній школі, 1939 рік

1934 року знову здійснено докорінну реформу, після якої уже Всеукраїнський художній інститут, а з кінця 1930-х років — Київський державний художній інститут, повернувся до академічних методів освіти. Внаслідок реорганізації пріоритет було надано станковим формам. У зв’язку з цим переукомлектовано і педагогічний склад. До викладацької роботи були залучені художники й архітектори, які спиралися на усталені традиційні методи і форми, зокрема П.Волокидін, П.Альошин, М.Вербицький, В.Заболотний, В.Риков, Ф.Кричевський, К.Трохименко, О.Шовкуненко та колишні випускники інституту. Вони були виховані переважно на засадах реалістичної школи кінця XIX — початку XX ст. і мали досвід у створенні сюжетної картини.

 

Фотографія кін. 20-х — поч. 30-х рр.

На плакаті можна прочитати «Індустралізація СРСР»

Методичну допомогу Київському інститутові надавала заснована 1933 року Всеросійська академія мистецтв (з 1974 року — Національна Академія образотворчого мистецтва і архітектури СРСР). Станковізм на довгий час став основою методики навчання, яке полягало у ретельному студіюванні натури засобами рисунка і живопису та послідовному ускладненні вправ з метою підготовки студента до виконання сюжетно-тематичної композиції у тій чи тій галузі образотворчого мистецтва. На основі традиційної методики, що забезпечує високий професіоналізм на емпіричному рівні творчості, виховалося не одне покоління українських митців. Втім, при певній сталості академічних програм, що вироблялися і затверджувалися Академією мистецтв СРСР, в процесі навчання вносилися певні корективи і зміни. Вони визначалися притоком нових педагогічних кадрів, естетичними віяннями, які суперечили консервативним основам звульгаризованого у свій час поняття реалізму.

Незважаючи на докорінні зміни у викладацькому складі, сутички і нездорові стосунки між окремими викладачами, представниками партійних і радянських органів влади не вщухали. Репресії 1937 року коштували життя ряду визначних діячів мистецтва. Передусім це стосується школи М.Бойчука, яка була знищена як морально, так і фізично. Під егідою Всеросійської академії мистецтв було здійснено жорстку централізацію у мистецькій освіті, зокрема уніфікацію навчальних програм. До цього додавався ідеологічний пресинг. Та попри всі деструктивні явища, якими оберталася кожна чергова ідеологічна кампанія, ідея національної школи лишалася живучою. Вона значною мірою підтримувалася авторитетом Ф.Кричевського. У передвоєнні роки він випустив чималу кількість студентів, які згодом посіли вагоме місце в українській художній культурі.

 

Перші випускники музейного відділення художньо-педагогічного факультету

1932 рік

Упродовж другої половини 1930-х років формувалися міцні підвалини академічного вишколення, традиції якого й дотепер лежать в основі педагогічної системи. Започатковані визначними майстрами, вони збереглися і в роки воєнного лихоліття, коли інститут перебував в евакуації, і слугували міцною основою для виховання не одного покоління художників у подальші часи. Так, у перші повоєнні десятиріччя було здійснено випуски художників, творчість яких помітно зміцнила позиції реалістичної школи, закладені у 30-ті роки. Чимало дипломних робіт тих років стали справжнім надбанням українського мистецтва.
Із числа найздібніших вихованців інституту почали комплектувати викладацький склад, що стало доброю традицією. Так забезпечувалась спадковість у застосуванні педагогічних методів і водночас її оновлення свіжими силами.

 

В літографській майстерні. 1957 рік

У повоєнні роки інститут суттєво розширився, зокрема збільшилася кількість структурних підрозділів. Так, 1948 року було відновлено графічний факультет з майстернями книжкової, станкової графіки, політичного плаката. Факультет створювався на базі майстерні графічних мистецтв, започаткованої 1945 року при живописному факультеті. У 1958 році засновано художньо-педагогічний факультет, а в наступному — факультет теорії та історії мистецтва. Розширився і живописний факультет: 1965 року при ньому відкрито майстерні монументального і театрально-декораційного мистецтва, а згодом — відділення технології та реставрації живопису. Значно збільшилася кількість студентів на архітектурному факультеті.

 

Відкриття меморіальної дошки засновникам Української академії мистецтва. 1994 рік

В грудні 1992 року з нагоди 75-річчя навчального закладу йому було повернено первісну назву — Українська академія мистецтва. З 1997 року вона, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, стала називатися Академією образотворчого мистецтва і архітектури, а з вересня 2000 року указом Президента їй було надано національного ВНЗ.