Син великого підприємця, грек за походженням, мільйонер Іван Фундуклей на державній службі домігся високих чинів і звань. У поважному віці він став сенатором, членом Державної ради, дійсним таємним радником. А його київський період припадає на роки зрілості, коли з 1839 по 1852 рік Іван Іванович служив у нашому місті цивільним губернатором.
Письменник Микола Лєсков характеризував його так: “Знаменитий свого роду багатій та добра, лагідна людина”. І дійсно, коли Фундуклей прогулювався з улюбленим собачкою київськими вулицями, він поводився не по-губернаторському скромно, намагався бути непомітним та нікому не завдавати турбот. Але городяни легко впізнавали його представницьку фігуру в довгому ватяному пальті під парасолькою та з симпатією проводжали поглядами поважного добрягу.

Його батько Фундуклей-старший служив прикажчиком у Єлісаветграді, згодом тримав там тютюнову крамничку й магазин, не доїдав, на всьому заощаджуючи й “наживаючи капітал”. Разом з іншими, такими ж новоявленими “капіталістами”, заволодів винним відкупом в Одесі. Поступово Фундуклей-батько став найбагатшою людиною Новоросійського краю. Він володів кількома заводами й тисячами десятин землі. Серед тих, хто позичав у нього гроші, була й така далеко небідна людина, як “начальник Новоросії” князь Михайло Воронцов.

Але аристократичне товариство мало цікавило заможного відкупника. “Це був,— згадував один із його сучасників,— величезний товстун, добряга, хлібосол, але він ніколи не обідав з гістьми, а їв просту їжу цілувальника. У його кабінеті на видному місці висіли: червона сорочка, строкаті штани, чумарка й простий сіряк з чоботями, шапка й рукавиці селянські. Старий не соромився колишнього свого одягу й, показуючи всім, казав: “Не треба забувати, чим людина породжена й чим була”.

Бажаючи синові добра, батько тримав його на напівголодному пайку, із семи років віддав на роботу. Спадкоємець мільйонів служив дрібним чиновником на одеській пошті, потім — у канцелярії Кабінету міністрів у Петербурзі.
Коли старий Фундуклей помер, син став власником величезних коштів, які зумів примножити. До батьківських володінь він приєднав скляний завод під Чигирином, цукровий завод, що виробляв 78 тисяч пудів цукру на рік, та куплену в графа Воронцова частину маєтку в Гурзуфі, що давала сім тисяч цебер виноградного вина щорічно.

Київський генерал-губернатор Дмитро Гаврилович Бібіков дізнався, що в Житомирі з’явився чиновник-мільйонер, та відразу почав клопотати про його нове призначення. В 1839 році Фундуклей зайняв почесне місце київського цивільного губернатора.

Фундуклей перевершив усі очікування генерала й виявився просто казково щедрим. Щоб у керуючого його канцелярії не було потреби хабарничати, він щорічно виплачував йому із власних коштів 12 тисяч рублів. За свій рахунок відремонтував губернаторський будинок, виписав чудові меблі з Парижа й подарував місту. Щедрістю Фундуклея користувався багато хто, всі цікавилися його гаманцем, і лише лічені люди в Києві знали, якою губернатор був людиною. 
Він жив холостяком, самотньо, нікого не посвячував у деталі свого побуту. І тому не раз вражав городян незрозумілими вчинками, обдарованнями й здібностями. Якось під час службової поїздки його коляска застрягла у вибоїні. Ніхто не міг зрушити її з місця. Хотіли вже йти в найближче село по волів. Але тут Іван Іванович прокинувся, подивився, взявся рукою за вісь переднього колеса й… підняв екіпаж з ями! Тільки тоді всі впевнилися, що губернатор — справжній богатир.

Іван Іванович знав чи не всі мови Європи, однак зазвичай не говорив жодною з них. Виняток робив лише для іноземців. Казали, що Фундуклей-молодший чудово грав на фортепіано. Але знов-таки, ніхто ніколи не чув його гри. А знали тільки те, що він постійно отримував поштою нові ноти.

Цей відлюдькуватий та далекий від свого чиновницького середовища чоловік був, хоч як це дивно, діяльним і поміркованим адміністратором. Для Києва він зробив чимало доброго: налагодив службу збору мита, поліпшив умови утримання в’язнів. За його рахунок уперше вимостили каменем Андріївський узвіз та створили один з фонтанів нової водопровідної системи на Хрещатику. Цю споруду з мармуровою чашею й басейном кияни назвали на честь губернатора “Іваном” або “Фундуклеївським”.

За участю Фундуклея та на його кошти були проведені й видані перші фундаментальні дослідження з історичної топографії й статистики Києва. “Статистичний опис Київської губернії” у трьох томах з’явився 1862 року в Петербурзі без зазначення імені автора на титульній сторінці. Фундуклея згадають тут тільки як видавця. Те ж бачимо й на титульній сторінці “Огляду Києва…”, що був виданий 1847 року.

Коли в Києві шукали приміщення для Першої загальноміської жіночої гімназії, Іван Фундуклей безоплатно передав свій будинок у власність навчальному закладу. Це відбулося за кілька років після його переїзду на нове місце служби у Варшаву.

Але кияни ніколи не забували улюбленого “доброго дивака” Фундуклея. Відкриту в його будинку жіночу гімназію назвали Фундуклеївською (свого часу тут навчалася Анна Ахматова). В 1869 році під час упорядкування назв міських вулиць Кадетська було перейменовано на Фундуклеївську (нині Богдана Хмельницького). 1872 року вдячні городяни обрали Івана Івановича почесним громадянином Києва. Такої прижиттєвої слави адміністратори удостоювалися дуже рідко…