Український дворянин Григорій Федорович Квітка був душею не однієї гамірної компанії, що збиралася років двісті тому в Харкові й поблизу нього. Його ім’я для нащадків збереглося. Але не тому, що цей веселий чоловік, танцюрист і музикант, автор численних епіграм та гумористичних віршів потрапив хоч у якийсь перелік професіональних оповідачів анекдотів. Він володів унікальною здатністю надавати анекдотам літературної форми.

Квітка-Основ’яненко (як українці звикли називати свого першого професіонального гумориста) і у велику літературу ввійшов завдяки анекдотам. На початку своєї письменницької кар’єри він надрукував у харківських журналах фейлетони під назвою “Листи Філалея Повінухіна”, а в московському часописі “Вестник Европы” — “Малороссийские анекдоты” із власними коментарями.

Зрештою, розгорнутими анекдотами були і більшість його п’єс — найрепертуарніших комедій середини позаминулого сторіччя. Сюжетом для його першої комедії “Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе” (1827), яка у житті самого Квітки відіграла цілком фатальну роль, стала анекдотична оповідка про авантюриста-псевдоревізора. Опублікований через кілька років після з’яви на сцені “Ревізора” М. Гоголя, “Приезжий…” дав підстави звинуватити Квітку в плагіаті. Отож, на пропозиції друзів вивести на кін його городничого Трусілкіна та приїжджого Пустолобова автор відповідав: “Не все же будут знать, что комедия написана прежде “Ревизора””. От і з’явилася “Приезжий…” на київській сцені лише через сто з гаком років після написання — в поєднанні, наче сіамський близнюк, із гоголівським “Ревізором” (вистава поставлена режисером-авангардистом Ігорем Терентьєвим).

Як добірку гострих дражливих анекдотів сприйняли сучасники і найскандальніший твір Квітки-Основ’яненка, комедію “Дворянские выборы”. Сам багаторічний предводитель дворянства й совісний суддя Квітка доволі добре знав усі крутійства тогочасної виборчої кампанії, де здобування влади такими колоритними особистостями із красномовними прізвищами, як Староплутов, Кожедралов, Вижималов, здійснювали за допомогою підкупу, шантажу та обману. Щиро вірячи у просвітительський прогрес, наївний Квітка сподівався, що, побачивши такі безчинства на сцені, суспільство критичніше ставитиметься до себе. Зрозуміло, що за свій викривальний пафос автор здобув лише гірку пігулку. “Дворянские выборы” цензура заборонила, а монархічно налаштованого Квітку влада звинуватила у революційних настроях.

Іще кілька разів погравши із владою в піддавки (трохи переробивши “Дворянские выборы” і написавши лояльнішу комедію “Дворянские выборы, часть вторая или Выбор исправника”, де вперше з’являється славнозвісний крутій Шельменко), безжальний памфлетист Квітка перетворився на поміркованого оповідача анекдотів із провінційного життя. Популярні і в ХІХ, ХХ, ХХІ століттях комедії, водевілі, комічні опери “Шельменко — волостной писарь”, “Шельменко-денщик”, “Сватання на Гончарівці”, “Бой-жінка” цензуру не лякали. А до репертуару їх брали як обидва імператорських театри Москви і Санкт-Петербурга, так і практично кожна українська трупа.

Нездійснені мрії про постановку своєї провінційної комедії “Ясновидящяя”, героїня якої, провінційна шахрайка-облудниця, обманює високоповажне товариство, — для Квітки компенсувалися численними вдалими і невдалими сценічними анекдотами про Шельменка і дурнуватого Стецька. Відтак посмертна слава цієї містично налаштованої людини, яка після чудесного зцілення в дитинстві від сліпоти щиро вірила у силу святих, злегковажила до рівня автора кількох веселеньких водевілів та сумних сентиментальних повістей.
Наразі, мабуть, усе значно складніше, ніж зазвичай викладають у хрестоматійних книжках: життя людини — це і промисел Божий, і анекдот із веселим або сумним кінцем. Мов у сумному анекдоті, нагло і безглуздо гине ніжна розумниця Маруся, і мов у безжурному — дістає гарбуза Стецько. Прирівнюючи людську долю до вдало чи не вдало зіграної ролі на сцені життя, Квітка глузливо, як довгий із жартівливими подробицями анекдот, написав історію харківського театру, яку нині сприймають також цілком серйозно. “…Все — комедия здешней жизни. Хорошо еще, ежели успеешь роль закончить, а случится и то, что машины ослабнут, занавес спустится, и на самом лучшем месте роль перервут — тогда худо”.
Сумно й іронічно.