”Прийшов молодий чоловік, представився як літератор і просив прочитати його ”Нотатки юного лікаря”, — згадував першу зустріч із Михайлом Булгаковим письменник Вікентій Вересаєв. На початку 1920-х був головним редактором московського видавництва ”Надра”.

 

— Мене це дещо здивувало й зацікавило. Я йому сказав — аби писати нотатки лікаря, треба бути лікарем. ”Я лікар зі стажем”, — відповів він мені досить різко. На вигляд він був настільки юний, що я подумав спочатку — це містифікація. Прочитавши ”Нотатки”, повірив, що їх писав досвідчений, а не молодий лікар. Коли ж він приніс мені ”Білу гвардію”, я зрозумів, що в нас з’явився талановитий письменник, і став одним із перших його шанувальників… Можу стверджувати, що так блискуче починав у нас лиш Лев Толстой.

Коріння Булгакових — з Орловщини. Обидва діди письменника були священиками. А батько 1887-го отримав призначення в Київську духовну академію. За три роки одружився з Варварою Покровською. Михайло був першою дитиною в сім’ї, і два тижні мав ім’я Богдан — так називали нехрещених хлопчиків.

— Якщо мати стала стимулом для створення роману ”Біла гвардія”, то, за моїми задумами, образ батька мав бути відправним пунктом для іншого задуманого мною твору, — згадував письменник у зрілому віці.

Батька Афанасія Булгакова він запам’ятав вічно за столом при зеленому світлі настільної лампи. Перше оповідання ”Пригоди Світлани” створив у 7 років, але до 1919-го не друкувався.

Родина часто змінювала адреси в пошуках зручнішої квартири. Найдовше — із 1906-го — мешкали в будинку N13 на Андріївському узвозі. Михайло вступив до гімназії. У 1909–1916-х навчається на медичному факультеті Київського університету й здобуває фах лікаря. Працює у військових госпіталях. Потім отримує призначення земського лікаря на Смоленщину. Туди їде з молодою дружиною Тетяною Лаппою. Менш як за рік прийняв 15 тис. 361 пацієнта. ”Прославився так, що під вагою своєї слави ледь не загинув. До мене на прийом торованим саньми шляхом почали їздити 100 чоловік селян на день”, — ідеться в оповіданні ”Хуртовина”.

 

У Москві вперше побував 1917-го. Зупинився в свого дядька, відомого лікаря Миколи Покровського. Згодом той став прототипом професора Преображенського з повісті ”Собаче серце”. Наступної весни Булгаков повертається з дружиною до Києва і практикує як венеролог.

— За підрахунком киян, у них було 18 переворотів. Я точно можу повідомити, що їх було 14, причому 10 із них я особисто пережив, — згадував згодом. — Згасла зелена лампа. Стріляють у провулку. Мене мобілізувала п’ята за ліком влада.

 

Булгакова призивали до війська петлюрівці, більшовики, денікінці. Останні завезли його аж на Північний Кавказ. До Києва повернувся 1921-го. А потім їде до Москви. Намагається заробляти літературною працею. За чотири роки видрукував у газеті ”Гудок” понад 120 репортажів, нарисів і фейлетонів, вступив до Спілки письменників. У пресі з’являються його оповідання й повісті. 1924-го виходить роман ”Біла гвардія”. На гонорар за нього замовив собі вихідний костюм і смокінг, купив годинника та монокль. Зайшов порадитися до свого друга Миколи Ракицького, де можна придбати капелюха. Той запропонував йому свій котелок, привезений іще 1913-го з Італії.

 

Булгаков стає відомим письменником. Та критики спокою не дають: за 10 років на його твори з’явилося 298 лайливих рецензій і три доброзичливі.

1926-го ОГПУ проводить у літератора обшук. Вилучають машинописні примірники повісті ”Собаче серце” і рукопис щоденника. Кілька разів автора викликають на допит.

Твори Булгакова ставлять і друкують за кордоном, а його сім’я бідує. Письменник просить дозволу виїхати на два місяці за кордон, щоб залагодити видавничі справи, отримати гонорари.

— Я мав тривалу розмову з Булгаковим. Він справляє враження людини, зацькованої та приреченої, — писав начальник Головмистецтва Олексій Свідерський секретареві ЦК ВКП(б) 30 липня 1929 року. — Я навіть не певен, що він нервово здоровий. Становище його справді безвихідне. Він, судячи із загального враження, хоче працювати з нами, але йому не дають і не допомагають у цьому. За таких умов задовольнити його прохання буде справедливим.

 

Однак Булгакова не випускають — бояться, що залишиться за кордоном. І він пише листа Сталінові: просить або дозволити емігрувати, або дати можливість працювати. Через три тижні генсек зателефонував йому сам. Наступного дня літератора взяли до МХАТу асистентом режисера.

— Я чув, що вас запросили до Художнього театру. Але на яку роль, цікаво знати? — глузливо запитав один московський драматург, зустрівши Булгакова в клубі письменників.

— На посаду штатного контрреволюціонера з гарним окладом!

Наприкінці 1930-х у Булгакова швидко розвивається спадкова хвороба — гіпертонічний нефросклероз. Різко погіршується зір. Останні правки в текст роману ”Майстер і Маргарита”, над яким працював 12 років, диктує своїй третій дружині Олені Шиловській. 10 березня 1940-го Михайло Булгаков помер.