Доля привела майбутнього художника-передвижника в Київ ще в дитячі роки. 1840 року батько привіз сюди сина, щоб віддати в Першу гімназію. Але хлопчик не витримав першого випробування — виявився слабким в арифметиці. Довелося спочатку вступити до приватного пансіону. Саме там Микола вразив здібностями вчителя малювання, який пророкував учневі славу художника. Через рік Ге став гімназистом. Заклад розташовувався тоді в Кловському палаці у Липках. Тут Микола навчався шість років. У нього були чудові вчителі. Досить згадати ім’я викладача історії — Миколу Костомарова.

По закінченню Київської гімназії 1847 року Микола Ге вступає на математичний факультет Київського університету. З 1848-го він — студент Петербурзького університету.

У 1850 році Ге покинув університет і вступив до Академії мистецтв, де пробув сім років і отримав 1855 року за програму «Ахіллес оплакує Патрокла» малу золоту медаль, а в 1857-му за «Саул у Аен-дорської чарівниці» — велику золоту медаль та відрядження за кордон. У Парижі на нього сильне враження справили Салон 1857 року і посмертна виставка творів Поля Делароша. Найбільше він захоплювався творами Мікеланджело. Писав портрети, як і під час перебування в академії, і ескізи: «Смерть Віргінії» (1857), «Любов Весталки» (1858) та «Руйнування Єрусалимського храму» (1858). Цими останніми творами Ге лишився незадоволений. На якийсь час Ге полишає роботи на історичні теми й малює масу етюдів з натури неапольської природи, що вразила художника своєю красою. У 1860 року він їде з Риму й переселяється до Флоренції, де намагається зробити ескіз «Смерть Ламбертації» (1860), але, абсолютно незадоволений, незабаром кидає цю роботу. Розчарування Ге у власних силах дійшло до того, що він вирішив облишити мистецтво. «Я закінчив тим,— пише він,— що вирішив ліпше нічого не сказати, ніж сказати нічого — слова Карла Брюллова. Потрібно залишити мистецтво, і ось я залишив усе…» З дитинства релігійний, Ге в цей тяжкий для нього момент звернувся до релігії, почав старанно читати Євангеліє і в ньому знайшов силу, що пробудила знову жагу до творчості. 1861 року Ге взявся за картину «Таємна вечеря», а в 1863-му привіз її в Петербург і експонував на осінній виставці в Академії мистецтв. За «Таємну вечерю» Ге удостоєно звання професора, оминувши звання академіка. Радісний і задоволений, Ге на початку 1864 року повертається до Флоренції, малює багато ескізів на євангелійні сюжети («Христос і Марія, сестра Лазаря», «Брати Спасителя») і починає нову велику картину «Вісники Воскресіння». В цей час у Флоренції Ге знайомиться і зближується з Герценом та малює 1867 року його портрет, найкращий з усіх ним створених.

У 1875-му Ге назавжди поїхав із Петербурга й переселився в Україну, де купив невеликий хутір. У душі художника стався великий переворот: він на якийсь час геть відмовився від мистецтва і зайнявся питаннями релігії та моралі. Він пише, що треба жити сільською працею, що мистецтво не має слугувати прожитком, що ним не слід торгувати. Проте зректися його Ге не може: продовжує малювати у своєму селі портрети сусідів і рідних, через чотири роки починає нову картину «Милосердя», виставляє її 1880 року в Петербурзі, але вона нікого не задовольнила, і це знову на якийсь час відволікло Ге від мистецтва. У 1882 році Ге в Москві познайомився зі Львом Толстим і цілком підпав під його вплив. 1884-го Ге намалював чудовий портрет письменника, потім нову низку картин на релігійні сюжети. Знов у всіх газетах розгорілася полеміка з приводу останніх творів художника. Картину «Що є істина?» зняли з виставки. Один із шанувальників Ге повіз її по Європі та в Америку, але там особливого враження вона не справила. Така сама доля спіткала «Синедріон», а в 1894-му і «Розп’яття». Останню картину ходили дивитися на приватній квартирі, куди її перевезли з виставки, а згодом полотно вже було в Лондоні. Ге лишився задоволений тим враженням, яке cправили його твори, в них він знайшов себе. Помер художник на своєму хуторі 1 червня 1894 року.