Тут можна знайти відповідне до будь-якого світогляду коло спілкування, тут можна здійснити карколомну кар’єру, заробити багато грошей, втілити у життя найсміливіші проекти і найпотаємніші мрії. Одним словом, створити свою власну вежу, з якої – якщо вірити біблійній легенді, можна побачити Бога. Саме в таких прагненнях і криється небезпека великих міст. Бо ж Київ, як і будь-який інший мегаполіс, дає змогу, а може, загрозу кожному — загубитися. І заблукати можна не лише серед вулиць і часом подібних будівель. Загубити можна свої звички і бажання, моральні устої, відчуття чи почуття, чи навіть все це комплексно, що, власне, зветься здатністю бути собою. І що ближчою і конкретнішою стає ця загроза відмови від себе, то частіше згадуємо, чи, може, усвідомлюємо, що місто приречене. Або ні, не місто – а ми у ньому. З іншого боку, це може бути навіть стимулом, своєрідним зацікавленням, бонусом на шляху підкорення стихії великого міста. Це як гра – чи зможу я витримати, чи зможу я залишитися собою? Перемогою в грі цій, чи може, в битві із Вавілоном, є спокій і щастя, а поразкою – зникнення назавджи серед безликого вавілонського натовпу. Ніхто не знає точної схеми, як вберегтися від таких загроз великого міста, як зберегти себе, як збудувати вежу своїх мрій чи амбіцій такою, щоб вона не образила вищі сили і не викликала їхнього гніву. Хіба що може – просто собі жити, жити в гармонії з зовнішнім світом та містом, прислухатися до нього, відчувати себе у ньому, а його в собі. І тоді воно з противника перетвориться на союзника, і замість заплутувати і спокушати буде допомагати і розраджувати, як справжнє рідне місто, Місто з великої літери.
Добавить комментарий