КИЇВ. Усмішка. Ретроспективна, коли можна так сказати

А Київ… Київ високо…

Київ — хароший…

Великий — це раз… Чепурний — це два… Певний себе — це три…

Що снігу на вулицях цілі гори, що коли їдеш візником, так тебе піряє згори наниз і знову нагору, що шлунок твій і заскакує кудись до сліпої кишки, а сліпа кишка з горла визирає, так то нічого… Колись же воно розтане… І тоді рівно буде і не пірятиме…

Кияни народ хароший і зразу, не встигли ви вийти з вокзалу, знайомлять вас з дрібницями свого київського і життя…

— На Тургенєвську!

— 75!

— Та…

— Пуд вівса сто!

Чого він гадає, що вас якраз саме цікавить київський овес, це вже його справа. Але ви вже знаєте, що пуд вівса не п’ятдесят, а сто…

Київ білий тепер. Більше — білий і м’який… «М’якості», мабуть, не менше, як аршин завтовшки…

І слизький, і блискучий Київ… І під ногами рипить… Але ще тижнів зо два — Київ буде сірий, а потім бурий, а потім мокрий, аж ось поки!

— Што будіть? Што тольки будіть?! — казав мені хазяїн препаскудної столовки на Подолі, чоловічина пудів так на сім з гаком.— Власть невозможная, ви ж таки самі подумайте! Што будіть?! Ви ж тольки посмотріть, как линьоть, как двиніть! Потому — бог видіть! Бог усьо видіть!

І я думаю, що таки «бог усьо видіть». Крім того, якою халерою він мене нагодував у своїй їдальні.

{купюра}

Київ пишний… Вулицею Воровського (б[увший] Хрещатик) до приїжджих усміхається й парфумами, та модними черевиками, та сукнями, та брилями-капелюхами й золотими годинниками та ланцюжками вихваляється…

І все блистить, і все хвилями сукняними на вітринах спадає… Так важно, так приваблююче…

«Отрез на брюки п’ять п’ятдесят»…

І крамарі в Києві хароші, і всі вони йдуть «навстречу населенню»… «Согласно постановлению СТО (Совет Труда и Обороны)и идя навстречу населению, цены понижены на 25 процентов!..»

Щасливе населення!

{купюра}

Київ строкатий! Афішами заліплений! І чорними, й червоними, й зеленими! І отакусенькими, і отакими, і отакенними!

І всі афіші змістовні, афіші цікаві, афіші для художнього розвитку київського населення конче й конче потрібні!..

Це, мабуть, спеціально для березневих днів.., «Маринеточка — Жанеточка»…

{купюра}

Ну — це загальновизнане, непохитне, традиціями при бите й певне!..
Тут нічого не заперечиш…

Не сказано тільки, за який ніс приз дається: чи за про летарський, чи за буржуазний. Сказано тільки, що це робиться в «Домі пролетарського мистецтва»

{купюра}

БИМ БОМ «Дєйствительно настоящіє».

СОНЬКА — ЗОЛОТАЯ РУЧКА! «Дєйствительно настоящая».

ІАМО! Угадує! Вгадує, що було, що й не було! «Дєйствительно настоящий».

І на всіх стовпах, і на всіх парканах, і на всіх тумбах доводиться до відома київського населення, що цими днями відбудеться

І Абрам Львович ласкаво посилає з афіші привітну усмішку, оздоблену чорнявими кучерями, дорогому київському населенню…

«Та заходьте ж!..»

{купюра}

Опанас Карпович Саксаганський «орудує» трупою в театрі імені Заньковецької.

Ставить п’єсу з незаможницького життя, що яскраво малює побут бідної вдови і її єдиної доньки… «Наталка Полтавка» та п’єса зветься. Письменника Івана Котляревського.

Постановник— Саксаганський.

Лаборанти — Северин Паньківський і Чичерський.

Масове дійство після

Рухи виключно ногами, з вихилясами і викрутасами…

Далі йде гостра сатира на сільську власть — «По ревізії» драматурга Кропивницького, де змальовується голова сільради, незаможник Гарасько, і делегатка жінвідділу Риндичка!

Цілком нова п’єса.

Іде в сукнах (свитка, чумарка, пояс і очіпок).

Анонсуються: антирелігійна п’єса «Вій», п’єса з життя спілки мисливців і рибалок «За двома зайцями», індустріальна комедія «Крути, та не перекручуй», драма з життя профспілки деревообробників «Бондарівна» 10 , астрономіч­ на п’єса з життя космосу — «Доки сонце зійде, роса очі ви­ їсть» і т. ін.

Самому не довелося побувати, а цікаво все-таки… Но­ ве все й досить-таки оригінальне….

{купюра}

«Думка» в Києві співає… Співає не «за страх, а за совість». Підряд щось одинадцять концертів! Був на однім в Будинку освіти. Народу — тиск! Багацько пішло додому, бо не вмістилося. Концерт присвячений Шевченкові. Пре­красне виконання. Великий художній успіх. «Думка» киян повоювала… Скоро виїздить до Харкова завойовувати харків’ян… Харків’яни хай уші прошурують, бо є що слу хати і є кого слухати…

{купюра}

Кияни,— ще раз кажу,— народ хароший! Тільки їм усім дуже ніколи. Ну до того ніколи, що я навіть не знаю, коли вони, бідолашні, й обідають!

Зайдеш потихеньку так, спитаєш:
— Чи не можна б чого так дізнатися?

Чекаєш. І бачиш, що ніколи людині. Ну й ідеш собі геть. Одного тільки й зустрів такого, що йому не було ніколи.

— Приїхав?

— Приїхав!

— Сідай! їдемо на завод молочарського приладдя «Добробут». Це ми («Сільський господар») тут, брат, заладнали! Посуд поза конкуренцією! Полуда — нема ніде такої. З руками молочарські спілки одривають! От би трохи грошей!.. Ось тобі механічний цех, ось дерев’яний, тут лудять, тут маслобойки роблять! Бачив?! Ніби й непоказний, а справу робимо! З нічого почали! їдемо на контракти!

— Їдьмо!— кажу, а сам думаю, чого це йому не ніколи. І киянин, а не ніколи… І виявилось, що до Харкова виїздить, у Харкові вже працюватиме… А був справжнім киянином, навіть правобережною філією «Сільського господаря» завідував.

От що значить харків’яни…

{купюра}

Найбільша, найважливіша й найгучніша подія в Києві — це вихід із «Гарту» аспанфутів (члени літературної групи «Асоціяція панфутуристів» (1922-1924) Варуського й Щербини.

Газети повнісінькі сенсаційних звісток про безідейність «Гарту» і черезверхідейність аспанфутів.

Населення в паніці. Чекають великої повені. Серед літературних кіл жах! На Трухановім острові баба корову про дала: «Все одно,— каже, — водою занесе!» Говорять про утворення якогось об’єднання з таємничою Назвою «Літературні скакуни». І Одна старенька бабуся, що має вісімдесят чотири роки и каже, що до самої смерті не визнає Радянської влади, прочувши про «Літературних скакунів», перехрестилася і лякливо промовила:

— Невже ж і в літературі появились?

Але в неї засість «скакунів» таке вимовилося, що не доведи царице небесна.

{купюра}

Отакий Київ! Славний Київ, хароший Київ!

Стоїть собі на золотих горах, над сивим Дніпром, а святі та преподобні Антоній та Тодосій з іншими чудотворцями печерськими молять бога за його.

І молять ретельно, молять добре, бо їм же більше робить нічого: на те й поставлені…

А в харкові хоч би тобі паганенький святий був…

{купюра}

Ну годі!

Хто хоче більше про Київ, хай сам приїде і подивиться.