Щоб краще зрозуміти, у яких умовах творили метри соцреалізму, автори влаштували екскурсію до квартир Юрія Яновського, Миколи Бажана, Павла Тичини, Олександра Корнійчука. Тому цілком закономірно, що на сторінках книги метри радянської літератури постають не бронзовими фігурами, а звичайнісінькими людьми зі своїми почуттями, пристрастями, переживаннями та страхами. Тож довідуємося як Микола Бажан готувався до арешту, чим Павло Тичина міг бути корисним Радянському Союзу, крім славнозвісного вірша «Партія веде», і хто готував замах на Максима Рильського. Маємо можливість навіть стати уявними свідками джазових імпровізацій у виконанні ролітівців. Автори описують навіть тонкощі письменницького етикету, що здивували Уласа Самчука, коли останній відвідував Роліт.
Автори не обмежуються лише стінами цієї славетної будівлі, а намагаються відтворити київську атмосферу, у якій жили митці, починаючи від 1935 року й аж до середини 1990-х. Разом з ними читач відвідує засідання спілки письменників, зазирає до улюблених письменницьких ресторанів, вирушає на полювання із завзятими письменниками-мисливцями.
Авторська оповідь побудована на основі спогадів колишніх мешканців Роліту – дружин або нащадків письменників. Значну увагу автори приділяють архівним матеріалам, на основі яких роблять висновки щодо подій у житті того чи іншого письменника. Хоча варто зазначити, що вистачає у тексті й чуток, пліток та й просто пересудів, які ходили про письменників у різні часи. Зрештою це додає оповіді пікантності. За рахунок такого підходу авторам вдалося поділитися з читачем власною думкою не нав’язуючи її, а, швидше, доводячи до уваги й провокуючи на роздуми. Особливу цікавість викликають фотокартки, карикатури й шаржі, якими щедро проілюстрована книга.
Дещо незвично читати життєписи метрів радянської прози, написані без пафосу. Але не слід забувати, що герої цієї детективної історії перш за все – звичайні люди, а вже потім – лауреати сталінських і ленінських премій. Тож варто подякувати авторам не тільки за підбірку цікавих фактів із життя письменників, а й за те, що вони додали „людяності” постатям, які, завдяки старанням літературознавців радянського періоду, могли б так і залишитися в історії літератури бронзовими бюстами без будь-яких ознак індивідуальності.
Добавить комментарий