—      Два роки тому мер Черно-вецький підписав розпоряджен­ня про будівництво на місці Ва­шого іподрому нової сучасної арени — футбольного стадіону. Що змінилося за цей час?

—   Сталося якесь диво: чи то на нас звернули увагу інстанції, чи ще хтось втрутився, але іподром зали­шився!

Хоча з травня минулого року на іподромі немає світла — відключили за борги, працівникам по 3 місяці не виплачується заробітна плата. Так, у перших числах лютого ми отримали заробітну плату тільки за жовтень. Опалення не працює: в лазареті для коней температура 3 градуси морозу. А нещодавно, через аварію з тру­бопроводом, у нас і води не стало, ми вимушені були напувати коней во­дою з талого снігу. Утім медикамен­ти отримуємо, корми та бензин над­ходять.

 

—  Чи зверталися Ви за допо­могою, адже іподромом має опікуватися міська влада?

—   Так, з приводу затримки за­робітної плати ми писали в Київську держадміністрацію, Кабінет Міні­стрів, президенту України і лідерам усіх партій.

 

—  Відповіді отримали?

—  Загального характеру: наші звернення переадресовувалися місь­кій владі, (адже ми є комунальним підприємством), управлінню торгівлі у міській адміністрації — начальнику Головного управління КМДА Василю Щербенку. Дивно: ми на нього скар­жимося, а всі наші листи «спускають­ся» до нього ж Конкретної відповіді ми не отримали також і після пе­ревірок нашої життєдіяльності.

Звичайно, люди не вдоволені тим, що зараз відбувається на іпод­ромі. Працювати залишаються лише ті, хто дійсно любить коней. Одні звільнилися через затримку зарп­латні, інші — через те, що влітку не було води, а коней же потрібно на­пувати,  мити  після перегонів.

 

 

Щоправда, приїздила поливальна машина, і за нашими підрахунками кожен з нас переніс до конюшень по 6 тонн води. Звертатися з усім цим до дирекції немає сенсу, там одна відповідь: «У нас борги». Виходить плутанина з документами: місто нас нібито віддало інвесторам, але вони не можуть нас прийняти, тому що документи не оформлені належним чином. Місто заявляє, що йде пере­реєстрація іподрому на акціонерне товариство, тому вони не зобов’язані.

 

платити, а інвестори платити не можуть, тому що не оформлено документи. Ми опинилися ніби між небом і землею і такий ось «вільний політ» про­довжується вже півтора року.

— Чи змінилося щось після пропозиції столичного мера впровадити тота­лізатор на кінні пере­гони та зробити платним вхід на іпод­ром?

— Ми неодноразово порушували питання про тоталізатор, та для цього потрібно купити ліцензію, яка коштує приблизно t ЗО тис. Але ж цим має займатися директор разом із місь­кою владою! Але їм

простіше було закрити тоталізатор. Хоча зовсім недавно ми врешті-решт отримали ліцензію на то­талізатор, який, як обіцяють, почне працювати найближчої суботи — 7 лютого. Нам навіть електрику під­ключили, але чи надовго? Зараз наїзники надувають кульки для прикрашання іподрому. Мабуть, для того, аби за ними не було видно всіх наших проблем.

         Щодо електричного освітлення, то його вам відклю­чили ще в травні минулого року, але хіба за цей час неможна бу­ло вирішити питання з борга­ми?

— Місто нас «взяло під опіку» у 2001 році, і за статутом зобов’язува­лося реконструювати іподром та зайнятися розвитком рисистого спорту. То хто затримує розвиток та не виплачує борги? Іподром сам не заробляє, тоталізатора поки що не­має. За радянських часів тоталізатор забезпечував внутрішній дохід для закупівлі кормів, медикаментів. Тоді трибуни не вміщали всіх бажаючих. Зароблені кошти йшли державі, але навіть частини від цієї суми вистача­ло на внутрішні потреби. Завдяки іподрому фінансували багато інших установ, наприклад, оперний театр. Іподром може бути дуже прибутко­вим: це демонструє зараз Централь­ний іподром на 10-15 тисяч глядачів у Москві. Тут є тоталізатор, випуска­ють журнал «Беговме ведомости», до якого надходить і наша інформація про київські перегони. У Європі не­можливо уявити велике місто без іподрому! Лише в Парижі знаходить­ся їх 4 — стільки, скільки є в усій Ук­раїні.

 

Придбати книгу «Київський іподром» в Магазинчику