Мандри ченців Подолом, або В пошуках еліксиру безсмертя
Звивиста вуличка огортає одноповерхові будинки з високими дахами, вкритими ґонтом, поодинокі білі кам’яниці київських бюргерів ховаються в зелені…Серед пахощів фруктових садів солодкою нотою провокує запах кориці з вірменського кварталу… Звук друкарського верстата акомпанує скрипінню вуличних підмостків.. В око впадають фалди домініканського плаща, чубук вірмена, виблискує обладунок жінки-вершниці — не раджу зустрічатись з нею поглядом! До іржання коней на воєводському подвір’ї раптом додаються уривки іспанських і італійських слів …дивує староукраїнська, щедро присмачена полонізмами…
Дозвольте мені запросити вас в цей Київ! В Київ благословенного 16 століття!
В місто, де змінюють конфесію заради отримання освіти, де для одруження недостатньо вінчання, де ток-шоу проводять виключно латиною, де до купелі додають порох, де лунають сурми лицарських турнірів, працює «адвокат диявола» і алхімік-караїм надихає на заколот….
Щоб розказати вам про місто, яке давно змінило свої «голоси», і вже «не говорить» до нас навіть мовою архітектури, я обрала мову тих, хто краще від усіх навчився мовчати — мову католицьких ченців, що заснували в середньовічному Києві свої місії.
Суворі монастирські статути дозволяли їм в голос промовляти тільки молитви і тому для спілкування вони винайшли мову жестів.
Сподіваюсь, ця мова допоможе нам побачити один з входів до підземелля київського замку, що приховує багато таємниць, серед яких — дивом врятований з вогню рецепт еліксиру безсмертя, що ми маємо відтворити, додаючи до нього власні інгредієнти… за вашим вибором!
