“За своїм походженням я належу до світу аристократичного. Це, ймовірно, наклало відбиток на мою душевну формацію. З батькового боку я походив із військової сім’ї. Усі мої предки були генералами і георгіївськими кавалерами, дід М. І. Бердяєв був отаманом війська Донського. Прадід генерал-аншеф М. М. Бердяєв був новоросійським генерал-губернатором. Батько був кавалергардським офіцером, але рано вийшов у відставку, оселився у своєму маєтку в Обухові, на березі Дніпра, був свого часу провідником дворянства, потім протягом 25 років був головою правління Земельного банку Південно-західного краю”. Бабуся Миколи Олександровича “жила у власному будинку із садом у верхній старовинній частині Києва, яка називалася Печерськ. Атмосфера Печерська була особливою, це суміш чернецтва і воїнства… На вулицях постійно зустрічалися ченці. Там була Аскольдова могила, кладовище на горі над Дніпром, де похована бабуся та інші мої предки. Водночас Печерськ був військовою фортецею, там було багато військових. До Печерська прилягали Липки, теж у верхній частині Києва. Це дворянсько-аристократична і чиновницька частина міста, що складалася з особняків із садами. Там завжди жили мої батьки, будинок продали, коли я був ще хлопчиком. Наш сад межував з величезним садом доктора Меринга, що займав серцевину Києва”.

Згадуючи дитинство, Бердяєв кілька разів із почуттям вдячності пише про знаменитий свого часу книжковий магазин Оглобліна на Хрещатику: “Майже щодня я ходив туди дивитися нові книги. Любов до книгарень у мене збереглася і донині”. Він зізнається, що незабутній слід у його пам’яті лишили ті самі Липки (“світ дещо інший, аніж Печерськ, світ дворянський і чиновницький, якого більше торкнулася сучасна цивілізація, світ, схильний до веселощів, яких Печерськ не припускав”).

Спочатку майбутній філософ навчався у Київському кадетському корпусі. Потім вступив до університету Святого Володимира. Але через 3 роки його виключили й заслали до Вологди за участь у соціал-демократичному русі. У 1920 році Бердяєв став професором Московського університету, а в 1922-му зі 160 найбільшими вченими Росії був висланий із країни. Спочатку жив у Німеччині, потім у Франції. Під час війни підтримував французький рух Опору. У 1946 році Бердяєву повернули радянське громадянство. Але в Росію він не повернувся, дізнавшись, що репресії поновилися. Помер 23 березня 1948 року за письмовим столом, працюючи над черговою книжкою.