Італійський архітектор визначив стиль класицизму в архітектурі старого Києва: він брав участь в складанні першого Генерального плану реконструкції Києва, яка відбувалася в 1830—1840-х роках. Саме він завершив спорудження Олександрівського костьолу і укріпив стіни, відкритих у кінці 1820-х років, Золотих воріт. Побудовані ним значні будівлі перетворили патріархальний зовнішній вигляд Києва і стали відправними точками освоєння нових міських районів: зі споруди університету почався “новий Київ”.
Головні свої проекти Вікентію Беретті закінчити не вдалося: після смерті батька його справу продовжив син — Олександр Вікентійович Беретті.

Беретті-молодший теж переїхав жити в наше місто. Тут він творив у ті похмурі часи, коли в архітектурі понад усе цінували казенну одноманітність. Проте і в таких умовах архітекторові вдалося збудувати кілька видатних будівель. Головні його творіння — Володимирський собор, Анатомічний театр (нині — Музей медицини) і приміщення Першої київської гімназії на бульварі Шевченка, 14. Тепер його називають “жовтим корпусом університету”.

Олександр Вікентійович посідав не останнє місце серед київських домовласників: у різний час йому належали трактир із готелем на Бессарабці (де, до слова, зупинявся Тарас Шевченко), маєтки на Володимирській і Інститутській, цілий прибутковий комплекс на бульварі. У власному його будинку на вулиці Володимирській (ним же і спроектованим у традиціях київського класицизму) розташована тепер приймальня СБУ України.

Нині батько й син спочивають на Байковому кладовищі, а ім’ям Вікентія Беретті названо вулицю на Троєщині.