Взагалі, творення «космічних» топонімів у Києві активізовувалось із кожним помітним успіхом СРСР «в освоєнні навколоземного і міжпланетного простору». Ім’я російського вченого Костянтина Ціолковського (1857 – 1935), – як часто нині наголошується, наполовину українця з козацько-шляхетського роду Наливайків – одержали 1953 року нові вулиця і провулок у приватному секторі на Деміївці. Саме в той час мали значний успіх радянські випробування ракетної техніки (за програмою, що її курував Л. Берія), де застосовувалися розробки Ціолковського в галузі аеро- і ракетодинаміки. Тоді ж розгорнулася пропагандистська кампанія з проголошення російських науковців першовідкривачами а основоположниками чи не у всіх напрямах науково-технічного прогресу – тож і Костянтина Едуардовича було наказано величати не інакше, як основоположником космонавтики. Галузь – стратегічна, і, можливо, саме тому топоніми «вулиця і провулок Ціолковського» «оселилися» саме біля Стратегічного шосе.

Запуск першого штучного супутника Землі в 1957 році не лише відобразився у численних стилізованих зображеннях маленької кулі з хвостами-антенами та настільки ж численних назвах «Супутник» чого завгодно – від тупих лез для гоління до автомобілів і турагентств, але й привів до появи в Києві одразу трьох «космічних» топонімів: у 1958 в селищі Феофанія (неподалік від астрономічної обсерваторії Академії наук) вулицю та провулок Наукові було перейменовано відповідно на  Планетну і Орбітну вулиці, а на Багриновій Горі того ж року з’явилася вулиця Ракетна.

Чергову хвилю космоентузіазму викликав політ у космос першої людини 12 квітня 1961 року. Вже того самого року на честь космічного першопрохідця старшого лейтенанта Юрія Гагаріна (1934 – 1968) було названо вулицю в «Дарницьких Черемушках», біля Ленінградської площі. До речі, цим було порушено заборону на прижиттєве увічнення осіб, що діяла з 1958-го. Після загибелі Гагаріна 1968 року вулицю його імені підвищено в статусі до проспекту. Власне, в нашому місті перший космонавт планети був один раз – у 1966 році, про що нагадує меморіальна дошка на адмінкорпусі фабрики «Киянка» (Васильківська,72, біля станції метро «Васильківська»).

Лише після смерті Головного Конструктора (саме так цю таємничу особу за її життя називали у радянській пресі) інформацію про нього розсекретили, і широка громадськість нарешті дізналася про  академіка Сергія Корольова (1906 – 1966) – випускника Київського політехнічного інституту 1920-х рр. У 1967 на його честь названо вулицю на новому житломасиві Микільська Борщагівка, за кілька кварталів від теперішнього Національного авіаційного університету. Наприкінці 1970-х, до 70-ліття від дня народження і 10-ї річниці смерті конструктора космічних апаратів, до вулиці Корольова з півдня «дотачали» продовження – проспект Академіка Корольова, що його згодом дотягли аж до південної околиці села Михайлівська Борщагівка. Додамо, що в місті є два пам’ятники Сергію Павловичу Корольову – у парку НТУУ «КПІ» і на території підприємства «Радіоприлад», яке носить ім’я геніального вченого.

Радянська ідеологічна машина обертала на свою користь навіть прикрі невдачі й трагедії, що траплялися під час космічних польотів. У 1967 році через неспрацювання гальмівних парашутів при вході в атмосферу Землі згорів спускальний апарат із сорокарічним Володимиром Комаровим. Загиблому космонавтові посмертно присвоїли друге звання Героя Радянського Союзу; в багатьох містах країни того ж року з’явилися меморіальні назви на його честь, зокрема, в Києві – проспект, утворений шляхом відокремлення від Борщагівської вулиці. На вибір об’єкта для найменування, як і у випадку з проспектом Корольова, вплинуло те, що саме тут розташований авіаційний університет (на той час – Інститут інженерів цивільного повітряного флоту, в народі й досі знаний як «ГВФ»). А трагічна загибель цілого екіпажу орбітальної станції «Салют» унаслідок розгерметизації спускальної капсули під час приземлення відбилась у київській назві «вулиця Космонавта Волкова» на Лісовому масиві (1971). Власне, 36-річний Владислав Волков був командиром того екіпажу, куди також входили космонавти Добровольський і Пацаєв.

Прикрим для керівництва СРСР став прорив американців у «місячній програмі», що увінчався посадкою на природний сателіт Землі пілотованого космічного корабля в 1969 році. Населення Радянського Союзу, на відміну від великої частини людства, не мало змоги наживо, в телетрансляції, спостерігати за прогулянкою американських астронавтів місячною поверхнею, зате компартійні пропагандисти витиснули все можливе з того факту, що програму польоту на Місяць фахівці НАСА розробили на основі наукових праць нашого земляка Юрія Кондратюка (1900 – 1942). І вже наступного, 1970-го року на честь українського винахідника було названо нову вулицю на Мінському масиві.

У 1981 році частину вулиці Академіка Корольова, відокремлену проспектом 50-річчя Жовтня (тепер – проспект Леся Курбаса), перейменували на Микільсько-Борщагівську (чим, нібито, віддали шану селу Микільська Борщагівка, що його активно зносили в цей само час під будівництво нового «спального» масиву). Втім, «Микільських» вулиць уже тоді в Києві було аж три (з Микільсько-Ботанічною та Микільсько-Слобідською), і 1984 року Микільсько-Борщагівську було перейменовано в космічному ключі – на вулицю Героїв Космосу. Цим додали ще одну ланку до помпезного намиста з київських топонімів на кшталт «Героїв Оборони», «Героїв Дніпра», «Героїв Севастополя» чи «Героїв Великої Вітчизняної війни»…

Перелік «космічних» топонімів столиці був би неповним без згадки про Астрономічну вулицю (селище Жовтневе на Борщагівці, до приєднання якого до Києва в 1965 році ця вулиця 12 років мала ім’я Ціолковського) і, нарешті, про Космічну вулицю на Комсомольському масиві (станція метро «Лівобережна»). Космічна має цю назву з 1964 року (напевне, пік тогочасного «космобуму» в СРСР), щоправда, впродовж трьох років (1984 – 1987) вона своїм ім’ям ушановувала письменника Михайла Стельмаха, на честь якого потім було названо іншу вулицю в іншому районі міста. Втім, це, як то кажуть, зовсім інша історія.