Тридцяти восьми років Шлейфер отримав призначення архітектора Київського навчального округу. 1856 року він звів за власним проектом будинок Другої чоловічої гімназії на нинішньому бульварі Тараса Шевченка – між Володимирським собором та «жовтим» корпусом університету (нині тут Міська телефонна станція). Саме цей «жовтий» корпус він наступного року переобладнав під будинок Першої гімназії. Шлейфер зводив і житлові будинки, з яких зберігся, зокрема, будинок Фальберґа на нинішній вулиці Комінтерну (навпроти Ботанічного саду).


Як член лютеранської громади міста Шлейфер на громадських засадах зводив будинок кірхи на Німецькій горі – так тоді називалася частина південного схилу Хрещатицької долини обабіч вулиці Лютеранської. Він також розробив проект інтер’єру кірхи.


4 червня 1855 року у родині Шлейферів народився син Георгій-Олександр. Він навчався у Другій та Першій гімназіях, а потім, як батько, поїхав до Петербурга, де закінчив Інститут цивільних інженерів.


Після повернення до Києва Георгій-Олександр, як і батько, обіймав посаду архітектора Київського навчального округу та проектував і зводив будівлі у центрі міста. Серед тих будинків особливо вирізнялася двоповерхова, у стилі ренесанс, споруда Міської біржі на розі Хрещатика та Інститутської (нині тут пролягає південно-східний край Майдану Незалежності).


Проект біржі, виконаний Шлейфером-сином, був визнаний кращим на міському конкурсі. Перший поверх будинку біржі орендували магазини, а на другому була біржова зала на тисячу місць, в якій у вільний від торгів час відбувалися концерти та виставки живопису.


1895 року Георгій Шлейфер заснував і очолив Київське домобудівне товариство. За значну суму Товариство придбало у спадкоємців садибу покійного професора Університету Святого Володимира, лікаря-терапевта, саксонця Франца Мерінґа. Садиба площею 8 га простягалася від Хрещатика і аж до Банкової й включала фруктові сади та озеро на місці нинішньої площі перед театром Івана Франка.


За проектом Шлейфера-молодшого Товариство проклало через колишню садибу Мерінґа 4 вулиці: Ольгинську, Нову (нині Станіславського), Мерінґівську (нині Марії Заньковецької) та Миколаївську (нині Городецького). Остання невдовзі перетворилася на діловий центр міста і була названа киянами «Київським Парижем».


Вулиця Миколаївська починалася від Хрещатика двома наріжними прибутковими будинками, зведеними Шлейфером за власним проектом (нині це південно-західний край Майдану Незалежності). На першому поверсі одного з будинків розміщувався найбільший у місті тютюновий магазин  караїма Соломона Когена (його брат Мойсей мав власну тютюнову фабрику неподалік – на розі Хрещатика і Лютеранської).


Далі по Миколаївській Шлейфер збудував за спільним з Едуардом Брадтманом та Владиславом Городецьким проектом чотириповерхову споруду найфешенебельнішого у місті готелю «Континенталь» на 100 номерів (нині тут консерваторія). Готель мав 3 ресторани, власний гараж і навіть велику бібліотеку.


Вище по Миколаївській, на перетині з нинішньою вулицею Заньковецької  зберігся ще один спроектований і зведений Шлейфером-сином шестиповерховий прибутковий будинок. Він був, як і сьогодні, блакитного кольору, оздоблений колонами, статуями та ліпленням, його перші два поверхи орендував меблевий магазин, а верхні займали комфортабельні квартири. На березі озера (тепер тут сквер з фонтаном) архітектор збудував театр «Соловцов» (нині – театр Івана Франка), який згодом продав Леву Бродському.


Серед споруджених Шлейфером за власними проектами будинків – Перше Комерційне училище (нині поліграфічна фабрика на вулиці Воровського), хоральна синагога Бродського, Промисловий банк, магазин фірми «Брати Єлисеєви», прибутковий будинок у стилі модерн на 20 квартир на розі Інститутської та Садової.


Шлейфер на громадських засадах розробив також проект будинку Міського училища імені Бунге на розі нинішніх вулиць Пилипа Орлика та Липської (нині тут міський штаб цивільної оборони).


Георгій Шлейфер був власником кількох прибуткових будинків та двох садиб. У своїй садибі на вулиці Оленинській він улаштував одну з перших у місті артезіанську свердловину. Невелика садиба на Банковій площею 0,13 га, де зодчий збудував мурований одноповерховий особняк, із часом виявилася замалою для його родини. Відтак, продавши садибу на Банковій, Шлейфер придбав у березні 1909 року за 90 тис. руб. іншу – на Садовій, площею 0,43 га, і збудував там для своєї родини двоповерховий особняк.


У великій вітальні із скляною стелею на другому поверсі підприємець розмістив свою мистецьку колекцію, в якій були картини Шевченка, Куїнджі, Маковського, Айвазовського, Боровиковського, Венеціанова, Шишкіна.


Упродовж 26 років Шлейфер обирався гласним Міської думи. Він був також головою будівельного управління Міської управи та ініціював будівництво міського водогону та знаменитої «труби» (дощова каналізація Хрещатицької долини).


Понад чверть століття Шлейфер-син був директором-розпорядником, а пізніше – головою правління Київського кредитного товариства. Його підпис стояв на облігаціях Товариства, які приносили власникам 5% річних прибутку, видавалися на 36 років і 4 місяця і цінувалися більше облігацій Державного банку.


Підприємницький досвід також давав Шлейферові змогу виступати експертом Київського земельного банку з оцінки нерухомості.


Георгій Шлейфер помер 27 березня 1913 року. Його відспівали в Олександро-Невській церкві, одним з фундаторів якої він був за життя. Його дружина Ольга та діти Аріадна і Георгій наприкінці 1920-х років виїхали до Франції.


Поховання Георгія Шлейфера на Аскольдовій могилі знищили більшовики. Натомість на лютеранській дільниці Байкового кладовища збереглася могила Павла Шлейфера, щоправда, з пам’ятника збитий медальйон.


Особняк Шлейфера-молодшого на Інститутській до 1922 року займав штаб Комуністичної бригади особливого призначення. Пізніше на місці його садиби на Банковій більшовики спорудили будинок ЦК КП(б)У.


Будинок біржі у вересні 41-го року був підірваний радянською вибухівкою разом із тютюновим магазином Когена й усім центром міста.


До речі, нацисти назвали площу перед театром Івана Франка «von Schleifer Platz» – площею Шлейфера.


На місці знищеної більшовиками Олександро-Невської церкви нині стоїть пам’ятник генералові Ватутіну. А твори з колекції Георгія Шлейфера, у тому числі портрет його матері роботи Павла Шлейфера, і сьогодні можна побачити у Національному художньому музеї та в Музеї російського мистецтва.