У Меїра Бродського і його дружини Міріам було п’ятеро синів — Абрам, Зельман, Ісаак, Ізраїль і Йосип. Вони ненадовго затрималися в Златополі, хоча пожертвували чималі суми на містечко, що стало другою батьківщиною.
Так, у 1855 році Абрам збудував у Златополі кам’яну будівлю для лікарні на 40 ліжок і забезпечив її утримання, а Ізраїль заснував притулок для бідних людей літнього віку і пожертвував для нього маєток у Бобринецькому повіті з півтора тисячами десятин землі, що давало понад 3 тисячі рублів річного прибутку. Абрам Бродський залишив Златопіль у 1858 році і перебрався спочатку до Петербурга, ставши царськосільським купцем першої гільдії, а потім — до Одеси.

Тут же з дружиною Хайєю, чотирма синами і трьома доньками з 1860 року жив і Ізраїль, що став найуспішнішим нащадком Меїра Шора. У грудні 1865-го він подав прохання про зарахування його з одеських купців у київські. До 1858 року правом проживання в Києві користувалися лише євреї — купці 1-ої гільдії, тобто, які сколотили 
100-тисячний капітал. Решті дозволялося знаходитися в місті не більше трьох днів, за винятком часу проведення ярмарок і в спеціальних місцях.

Отже, вже з перших днів свого перебування в Києві Ізраїль Бродський став одним із найвпливовіших підприємців губернії. Тим часом, його стартовий капітал становив усього 40 тисяч рублів, отриманих під час розподілу батьківського спадку.

Свій перший цукрорафінадний завод 23-річний Ізраїль Бродський заснував у 1846 році в селі Лебедин, недалеко від Златополя, у восьми верстах від майбутньої станції Шпола. Його компаньйоном був власник навколишніх земель Петро Лопухін, онучатий племінник світлійшого князя Потьомкіна.

Вісім років вони керували заводом разом, а потім виробництво перейшло в повну власність Бродського. З часом він заснував Одеський, придбав Кагарлицький і Корюковський, узяв у довгострокову оренду Райгородський і очолив Томашевський цукрові заводи. Відомий політик і громадський діяч Сергій Вітте, що добре знав Ізраїля Бродського, згодом писав про нього: «Це була на вигляд дуже поважна літнього віку людина, котра нагадувала за зовнішністю біблійного патріарха. Він був надзвичайно багатим. Мені доводилося з ним неодноразово розмовляти, вести чисто ділові розмови, і завжди він справляв на мене враження людини неймовірно розумної, але майже зовсім неосвіченої».

Досягли успіху в сімейному бізнесі й сини Ізраїля — Лазар і Лев. На початку 1900-х вони керували вже шістьма акціонерними товариствами, до складу яких входили 10 бурякоцукрових і 3 рафінадних заводи в Київській, Чернігівській, Полтавській, Одеській, Подільській і Курській губерніях. Цікаво, що брати успадкували від батька не лише комерційний дар, але і чуйність до суспільних потреб.

  Після смерті Ізраїля Бродського в 1888 році талановитим продовжувачем сімейного бізнесу став його старший син Лазар Бродський. Освічений і енергійний підприємець, він дуже швидко став одним із найбільших цукрозаводчиків Російської імперії. Саме Лазар ініціював створення Всеросійського товариства цукрозаводчиків. Крім того, Лазаря Бродського невипадково називають «батьком Київського Політеха».

Історія його така: до кінця 1890-х у цукровій промисловості південного заходу Російської імперії розпочалася гостра криза. Існуюча тоді монопольна організація «Цукровий синдикат» припинила вивозити надлишки цукру за кордон: ціни на внутрішньому ринку поповзли вниз, загрожуючи багатьом цукрозаводчикам банкрутством… Представники цукрової промисловості на чолі з Лазарем Бродським подали міністрові фінансів графу Сергію Вітте петицію, в якій просили ввести «ручне» регулювання цін на цукор. При цьому цукрозаводчики пообіцяли, що якщо рішення уряду буде позитивним, вони пожертвують засоби на створення вищого учбового закладу з підготовки фахівців в галузі буряківництва і цукрового виробництва в Києві. За задумом творців, майбутній Політехнічний інститут повинен був мати чотири відділення: механічне, інженерне, хімічне, агрономічне і готувати фахівців-технологів для великих промислових підприємств. Будували Київський Політех на гроші тих же промисловців. Найбільшу суму пожертвував Лазар Бродський.

Ізраїль Бродський переконував своїх синів, що заможні люди повинні неодмінно займатися благодійністю. Сам Ізраїль Меєрович, як стверджують його сучасники, ніколи не рекламував свої пожертвування, хоча суми виділяв чималі (150 тис. рублів на будівництво лікарні на Лук’янівці, понад 40 тис. рублів — на будівництво і устаткування Першого комерційного училища (вул. Воровського, 24)).

Проте він завжди зауважував: «Я даю не тому, що мені хочеться давати, а тому, що усвідомлюю, що потрібно і належить давати». Таких же принципів дотримувалися і його сини. Найщедрішим був Лазар Ізраїльович. Особливо великі пожертвування він спрямовував до медичних установ. У 1895 році він заснував Товариство боротьби з заразними хворобами. Ця ініціатива була надзвичайно важливою у той час, оскільки місто часто страждало від різних епідемій, зокрема, дифтериту, що забирав чимало дитячих життів. У 1896-му всього за один будівельний сезон на Байковій горі (ул. Протасів Яр, 4) було збудовано Бактеріологічний інститут. Основну суму — 55 тис. рублів — виділив Лазар Бродський. Нині в цій будівлі знаходиться Київський НДІ епідеміології і інфекційних хвороб. 
Лазар і його молодший брат Лев фінансували лікарню на Лук’янівці, яку почав будувати їхній батько (тепер це обласна лікарня). У 1899 році Лазар Бродський виділив кошти на розширення акушерської клініки Університету святого Володимира. Без перебільшення можна сказати, що не було в ті роки жодного помітного суспільного проекту, в якому не взяв би участь Лазар Бродський. Так, у 1889 році в Києві було створено художньо-промисловий і науковий музей (нині — Національний музей українського мистецтва). Рахунок своїм експонатам він відкрив із подарунків засновників, одним із яких був Лазар Бродський, котрий став учасником Товариства старовини і мистецтв. До слова, в колекції музею зберігся портрет Лазаря Бродського, виконаний відомим київським живописцем Миколою Пимоненком. Ініціатори будівництва так званого Троїцького народного дому Товариства писемності — просвітницького центру (нині — Театр оперети, вулиця Велика Васильківська, 53) — не мали в своєму розпорядженні майже ніяких початкових коштів, і їхні наміри залишилися б лише мрією, якби допомогу вагомим рублем не надали благодійники — і більше за всіх Лазар Бродський. Приміщення театру збудували в 1902 році.

Життя Лазаря Бродського обірвалося в 1904 році на відпочинку в Швейцарії. За іронією долі, причиною смерті цукрозаводчика став цукровий діабет. 24 вересня на вокзальній площі тисячі киян зустрічали поїзд, що прибув із Швейцарії. Цього ж дня за великої кількості народу відбулося відспівування Лазаря Бродського в побудованій ним синагозі. Над входом до синагоги був напис: «Попереду нього йде чеснота». Віддати останні почесті видатному киянину прийшла вся еліта міста, в траурній процесії брали участь губернатор, командувач військовим округом, міський голова… Як писали київські газети, було прислано приблизно 150 вінків, з них 10 були срібними. Поховали Бродського в мармуровому склепі на Лук’янівському єврейському кладовищі, але до сьогодні він не зберігся.

У своєму заповіті Лазар Бродський відписав місту 500 тисяч рублів — для будівництва критого ринку. Втім, гроші передавалися за однієї умови — з доходів ринку місто повинне було щорічно відраховувати 22,5 тисяч на утримання Бактеріологічного інституту, дитячого відділення Єврейської лікарні, двокласного училища імені Бродського й інших доброчинних установ.