Міфи про рукокрилих

 

Зазвичай у стрічках кажанів показують як помічників графа Дракули, які залюбки ласують людською кров’ю. Тому більшість людей, зустрівшись з крилатим «нападником», лякаються та намагаються або втекти, або розправитися з ним. 

«У світі існує понад 900 видів рукокрилих, представники 26 з них мешкають в Україні. Усі вони занесені до Червоної книги та перебувають під охороною декількох міжнародних конвенцій», – розповідає науковий співробітник Інституту зоології НАНУ, кандидат біологічних наук Олена Годлевська, яка за сумісництвом є координатором Українського центру охорони кажанів. 

На території Києва мешкають представники 14 видів кажанів, жоден з яких не є м’ясоїдним, – вони харчуються комахами, тож геть безпечні для людей. 

«У природі існує три види кажанів-вампірів, що харчуються кров’ю птахів та ссавців, але водяться вони лише у країнах Південної Америки, – каже завідувач відділу «Акватераріум» київського зоопарку Анатолій Майстренко. 

– Серед загальної кількості комахоїдних зустрічаються доволі екзотичні види – деякі кажани, наприклад, полюють на рибу, кружляючи над водою, а є такі, що вночі збирають нектар та запилюють квіти». 

Найпоширенішими столичними видами є руда вечірниця та кажан пізній. Київські рукокрилі коричневого кольору та невеличкого розміру – в середньому від 5 до 10 см.

 

Притулок для кажанів

 

Улюбленим місцем проживання цих невеличких тварин є різноманітні тріщини та щілини в будинках, а також ліс зі старими деревами. 

«Із настанням холодів зникають комахи, тобто рукокрилі залишаються без їжі. Саме в цей час кажани впадають у сплячку до настання весни, а перед цим займаються пошуком комфортного місця із температурою +3 – +5 °С, – продовжує Олена Годлевська. 

– Саме у холодну пору року до нас надходить найбільша кількість телефонних дзвінків про те, що на балконі чи у під’їзді знайдено кажана». 

У подібних випадках необхідно повідомити про це спеціалістам, які одразу ж відреагують – заберуть загублену тварину та нададуть їй необхідну медичну допомогу. Деякі люди в паніці починають виганяти кажана, внаслідок чого тваринка отримує травми та переломи кінцівок. Реабілітацію скалічені рукокрилі проходять у спеціалізованому притулку, який вже протягом 10 років існує у столичному зоопарку. 

«Щороку до нас потрапляє близько 40–50 особин, яких виходжують ветлікарі: лікують забиття, накладають шви, деяким навіть ампутують кінцівки, – зауважує Анатолій Майстренко. – Тих, хто повністю одужує, із потеплінням випускаємо на волю, а слабших залишаємо у себе». 

Сьогодні у притулку перебуває 53 тваринки, декому навіть дали імена, зважаючи на особливості характеру, – вередливі Пискля та Скандалістка, літній Дідуган тощо. Раціон у кажанів теж особливий– відповідно до смаків кожного фахівці спеціально вирощують цвіркунів, тарганів та личинки жуків.

 

Чи знаєте ви, що

 

Хоча у кажанів добрий зір, очі у темряві вони використовують менш за все, адже «бачать» вухами: випромінюючи серії ультразвукових сигналів на частоті 20–120 кГц і сприймаючи відлуння, вони розрізняють об’єкти величиною до 0,08 мм. Це дозволяє їм успішно орієнтуватися та полювати у темряві. 

Найменший їх вид в Україні (нетопир-карлик) може поміститися в сірниковій коробці, найбільший (вечірниця велетенська) – за розмірами не більше горобця. 

Усі види кажанів нашої фауни – комахоїдні. За добу один із них з’їдає комах (серед яких багато шкідників) від третини до половини своєї ваги. Представник середнього за розмірами виду за ніч може з’їсти 4000 комарів. Кажани живуть порівняно довго – до 30 років.