Прикордонна спадщина

Центральний музей держприкордонслужби було відкрито 4 листопада 1996 року.
До фондів закладу увійшли матеріали, зібрані під час військово-польових експедицій та наукових відряджень, а також речі, передані ветеранами-прикордонниками. Експозиція налічує близько чотирьох тисяч експонатів. Серед них — унікальні документи, ексклюзивні фотографії, цінні нагороди, зброя, особисті речі легендарних захисників кордону. Є постійно діючі виставки макетів зброї, зразки підроблених документів, контрабанди, вилучених у порушників кордону. Нині в Центральному музеї Державної прикордонної служби постійно діють виставки особистих речей радянських та німецьких солдатів часів Другої світової війни, одностроїв воєнних часів. Любителі історії можуть ознайомитись з прикордонними стовпами різних держав. В музеї широко представлені експонати — результати пошукових експедицій. Про сьогодення музею “Хрещатик” розповідав у номері від 23 листопада 2010 року.

Спочатку прикордонний музей був невеликою експозицією. Потім переріс в самостійну структуру. Було підписано договір між адміністрацією ДПСУ та Музеєм історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років. Кілька разів його термін продовжувався.

Пролонгації договору не буде

Восени минулого року новий генеральний директор Музею історії Великої Вітчизняної Іван Ковальчук сказав, що пролонгації договору не буде. Чому прикордонники залишаються без приміщення, ми поцікавились у самого Івана Петровича. Відповідаючи на запитання, він зауважив: “У нас дуже непроста ситуація з фондами. В приміщеннях, де зберігаються унікальні документи, фотографії часів Великої Вітчизняної, особисті речі видатних її учасників, зразки військової форми від 30-х років і до сьогодення, страшенна вологість. Цінні речі опинились під загрозою знищення. Ми вимушені піти на такий крок, аби звільнити приміщення для фондів й врятувати фонди. Саме ті приміщення, в яких нині розташовується музей ДПСУ, проектувались для зберігання частини експонатів.”.

Для підтвердження сказаного, мені влаштували екскурсію у приміщення, де зберігаються фонди. На стінах тут волога, у приміщеннях — сирість та грибок. Унікальні фотографії, особисті речі видатних учасників війни опинились під загрозою знищення. За словами працівників музею, тут використовуються найсучасніші технології блокування вологи та зберігання стін. Зокрема трубки зі спеціальною речовиною, яка у купі з вологою перетворюється на смолу, що перекриває доступ волозі в приміщення. Але у повній мірі ці технології проблеми не вирішують. На запитання, чи не можна розташувати фонди в інших приміщеннях, директор відповів, що до зберігання експонатів пристосовані тільки ті приміщення, в яких розташовується прикордонний музей.

Патріотичні цінності не в моді?

В цій ситуації дивує байдужість Міністерства культури. За логікою, культурне відомство мало б допомогти знайти компромісне рішення. Але тут вочевидь зіграло роль те, що музей відомчий. Й на думку чиновників Мінкульту, ним має опікуватись відомство. Але в такому випадку музей буде закритим, оскільки знаходитиметься на території режимного об’єкта. Але ж відомство — це частина держави, й народ має знати історію своїх силових структур. Більше того, прикордонні підрозділи навіть в мирний час знаходяться у постійній бойовій готовності. Й прикладів героїзму при затриманні озброєних злочинців та контрабандистів їм не позичати.
Не вважають чиновники аргументом навіть те, що експозиція прикордонного музею постійно поповнюється й відповідно збільшується кількість позитивних відгуків від екскурсантів. На запит “Хрещатика” з проханням озвучити позицію Міністерства культури в цій справі відповіді не надійшло. Але ж для виховання молодого покоління українців такий музей просто знахідка. Тим більше з огляду на постійне мусування в пресі теми патріотизму та виховання молодого покоління. Про це зауважив у коментарі голова ради “Центру патріотичного виховання дітей та молоді “Юний прикордонник”, член Робочої групи з питань патріотичного виховання молоді при апараті РНБО України Валерій Константинов: “В зв’язку з ситуацією членами Робочої групи було направлено колективний лист на ім’я секретаря РНБО Раїси Богатирьової. Лист, зокрема, підписаний Героєм України Євгеном Березняком (майор “Вихор”), академіком Іваном Бехом, Заслуженим працівником освіти України Володимиром Гнатюком, членом піклувальної ради Всеукраїнської дитячої організації “Дніпровська Січ” генерал-осавулом Олегом Колядою, генерал-майором, головою Київської обласної спілки ветеранів Афганістану Василем Красулею. У ньому ми зокрема зазначили, що патріотичне виховання молоді у контексті державної безпеки є постійною а не тимчасовою функцією. Вже 3-й рік поспіль керівництво прикордонного музею разом з членами Робочої групи проводить уроки мужності в початкових навчальних закладах України на День Захисника Вітчизни, 9 травня, День Перемоги та День прикордонника України. Беруть участь у пам’ятних акціях та урочистих заходах, присвячених перепохованню та вшануванню пам’яті воїнів, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни. Ми вважаємо, що у разі ліквідації музею виникне прогалина в напрямі патріотичного виховання молоді. Адже музей сприяє не лише формуванню патріотичного настрою серед курсантів та працівників ДПСу, а й виховує юне покоління. Як свідчення — збільшення бажаючих вступити до прикордонних навчальних закладів після активної роботи музею”. За словами Валерія Валерійовича, закриття музею безпосередньо вплине на цілісність національної безпеки держави. З початку існування музею в ньому постійно проводяться заходи та екскурсії, мета яких спрямована на покращення іміджу ДПСУ як в нашій країні, так і за кордоном. В музеї проводяться зустрічі дітей та молоді з ветеранами й виховання юних українців в дусі любові до Батьківщини через героїчне минуле прикордонних військ.

Тож обидві точки зору зрозумілі. Меморіальний комплекс “Національний Музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941—1945 років” — це величезна структура, яка постійно перебуває у процесі розвитку, поповнюється фондами, історичними документами, а відповідно, зростає потреба у площі. У 1981 році, коли будувалися фондосховища, його колекція налічувала 80 819 музейних предметів. За цей період вона збільшилася на 273,5 тисячі одиниць, тому приміщення стали для неї замалі. До того ж, об’єктивні фактори (фондосховища знаходяться під землею, впродовж усіх цих років справжньою бідою стали ґрунтові води, свого часу будівництво велося прискореними темпами) призвели до того, що у фондосховищі з’явився грибок, порушується температурно-вологісний режим, частина музейних предметів винесена у коридор. Неодноразові ремонти, консультації з провідними фахівцями не дали позитивних результатів. Через те сучасне дороговартісне обладнання, виготовлене на замовлення музею спеціально для фондових приміщень, змушені розібрати і здати на склад. Музеєм проводиться величезна робота з пошуку родичів загиблих солдатів. Причому прохання про встановлення долі предків приходять навіть з-за кордону. Сьогодні тисячі похоронок слід десь зберігати. Й заклад має всі документи на ті приміщення, в яких розташовується музей ДПСУ. Основою життєдіяльності будь-якого музею є його фондозбірня, колекції, що дають змогу оновлювати і поповнювати постійні експозиції, створювати виставкові. Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років справедливо пишається своїми фондами. Вони налічують 354 342 музейних предмети, щорічно поповнюються 4-5 тисячами реліквій воєнного часу.

Але ж обидва музеї несуть функції патріотичного виховання й популяризації історичної спадщини українського народу. Тож проблема існує, й її потрібно вирішувати у державних інтересах, враховуючи потреби обох сторін. Її наявність — це знову ж таки відсутність системності у розвитку музейної справи. Й поки у державі не буде змінено підхід до діяльності культурного простору, такі питання виникатимуть не лише в столиці. Й у будь-якому разі в інтересах держави її потрібно розв’язати до початку ЄВРО-2012, коли столицю заповнить туристичний потік й обидва музеї сприятимуть позитивному іміджу держави на міжнародній арені.