Якщо до 1860-х рр. більшість студентів Києва, як і всієї імперії Романових, складали дворяни, які, здебільшого, були нормально фінансово забезпечені й не відчували жодних проблем із «хлібом насущним», то після ліберальних реформ 1860-х рр. соціальний склад студентства різко змінився. Понад 70% студентів університету почали складати діти різночинців, яким дуже часто доводилося думати не лише про те як оволодіти своїм фахом, але й як прогодувати себе, адже державна стипендія була скоріше винятком, а не правилом – її отримувало 5-8% студентів. На початку 1870-х рр. канцелярія ректора була буквально «завалена» зверненнями студентів, які, посилаючись на важкий матеріальний стан, просили звільнити їх від оплати за навчання. Виходячи з наявності гострої проблеми, ректор університету М. Бунге розпорядився у березня 1872 р. провести серед студентської молоді анкетування, яке мало виявити реальний стан речей із харчуванням студентів. На підставі анкетних даних ректор разом зі своїми помічниками склав для Вченої Ради університету записку «Про матеріальне становище студентів Університету та про засоби покращення їх побуту». Із записки ректора випливало, що середньостатистичний студент університету витрачав на своє утримання 375 рублів щороку або 31 руб. 20 коп. на місяць. Основні витрати річного студентського бюджету складалися з семи статей:

  1. Квартира з прислугою – 80 руб.

  2. Харчування – 72 руб.

  3. Чай, цукор, ласощі – 48 руб.

  4. Одяг – 66 руб.

  5. Плата за навчання – 40 руб.

  6. Книги й дрібниці – 45 руб.

  7. Освітлення і прання білизни – 24 руб.

Проаналізувавши ці витрати за соціальними групами, відкинувши найзаможніших і найбідніших студентів, М. Бунге стверджував, що середньозаможний студент реально витрачає щомісяця на своє життя тільки 20 рублів 42 копійки. При цьому, студентські заробітки (репетиторство, каліграфічне переписування статей і книжок, перенесення речей, обслуга в лазні тощо) не давали більше 10 рублів на місяць. Тобто, без допомоги батьків студент просто не міг вижити і достойно харчуватися в місті. Тоді керівництво університету пішло на безпрецедентний крок – звільнивши майже 30% найталановитіших студентів із бідних родин від сплати за навчання. Хоча ці молоді люди й не отримували  державної стипендії, вони, все ж могли економити бодай ті 40 рублів, які раніше витрачалися на оплату навчання. Поряд з тим, оплата для студентів із заможних верств населення була піднята до 70, а згодом до 100 рублів на рік. Також М.Бунге звернувся до заможних киян із закликом посилити свою благодійну працю серед студентів. Таким чином, активізували благочинну роботу «Попечительство про недостатніх студентів університету св. Володимира» і «Товариство допомоги недостатнім студентам», які шукали бідним студентам роботу, надавали дешеві позики, організовували безкоштовні їдальні.

Микола Християнович Бунге, тогочасний ректор Університету

Однак, після прийняття в 1884 р. реакційного університетського статуту, який різко обмежував автономію вищих навчальних закладів, можливості керівництва університету допомагати студентам серйозно скоротилися. Це призвело до падіння рівня життя студентів. Зокрема, згадуваний М.Бунге, стверджував, що 80% студентів голодує і живе в страшному убозтві й хворобах. З часом, життя в Києві ставало лише дорожчим, що погіршило й так жахливе становище бідних студентів. Так, на початку ХХ століття в Києві для того щоб бодай якось вижити  потрібно було 50 рублів щомісяця, однак найбідніші студенти, як показувати тодішні статистичні дослідження, витрачали на себе в місяць щонайбільше 31 рубель. Для того аби прохарчуватися в найдешевшій київській їдальні в 1903 р. потрібно було 27 рублів 50 копійок на місяць. За таких умов студенту не вистачало щоб заплатити за навчання, купити одяг, книжки і т. п. Шукаючи вихід, незаможні студенти економили на їжі, обмежуючи її лише обідами. При одноразовому денному харчуванні, студент у 1903 р. міг витрачати на їжу лише 12 рублів щомісяця, лишаючи таким чином гроші на винаймання житла, оплату навчання, купівлі одягу і книг тощо. Погане харчування в дешевих їдальнях, які «славилися» своїми антисанітарними умовами, призвели до того, що, згідно з офіційною статистикою, в 1903 р. 46,7% студентів страждали хворобами органів травлення.

Підрахунки вчених показали, що загалом (заможні, середньозаможні і бідні) студенти щодня споживали близько 800 грамів хліба, понад 300 грамів картоплі,120 грамів овочів і фруктів, 23 грами олії, 290 грамів молока і молочних продуктів, 64 грами цукру, 205 грамів м’яса, 35 грамів риби, 24 грами яєць. При цьому, відзначається, що бідні студенти споживали майже виключно продукти рослинного походження й молоко, перетворюючись таким чином на примусових «вегетаріанців».  

Найбільш економні студенти відмовлялися від харчування в їдальнях і віддавали перевагу купівлі харчових продуктів на базарі й власноручному приготуванню їжі. Так, якщо споживаючи лише обід у найдешевшій їдальні потрібно було сплачувати 40 копійок на день або 12 рублів на місяць, однак за ці самі 40 копійок щодня на базарі можна було придбати – 1 курку, або двох курчат, або 3 кг гречки, або 4 кг пшона, або 1 кг сала, або 8 оселедців, або1 кг родзинок, або 2,5 кг пшеничного хліба, або 8 кг житнього хліба, або 1,5 кг цукру, або 3 літри молока, або 4 апельсини. Купівля продуктів на базарі змушувала більше приділяти увагу кухонним справам, але дозволяла урізноманітнити раціон і здешевити його. Однак, необхідність готувати самому страву забирала час потрібний для навчання або заробітку грошей.

Важливо, також відзначити, що студенти не тільки їли, але й вживали різноманітні напої. В теплу пору року популярним був квас, мінеральна вода, лимонад, чай, кленовий сироп тощо. Пляшка мінеральної води «Нарзан» на початку ХХ століття коштувала 25 копійок. Але найбільш вживаним літнім напоєм серед студентів було традиційне пиво, яке часто коштувало дешевше, ніж мінеральна вода. Так, 20 пляшок «Баварського» або «Медоварного» пива коштувало 1 рубель 80 копійок, 20 пляшок «Столового» пива коштувало 2 рублі, «Пельзенського» — 2 рублі 40 копійок, пиво «Пель-Ель» — 3 рублі 20 копійок, «Англійський ель» — 3 рублі й «Англійський портер» — 3 рублі 20 копійок.

Студенти, яким не вистачало грошей на пиво замінювали його міцнішими і дешевшими напоями, але, звісно, не вином, яке коштувало 50-85 копійок за пляшку. «Вигідною» алкогольною альтернативою для студентів був… спирт, за відро якого в Києві на початку ХХ століття потрібно було викласти лише 77 копійок. Дешевизна спирту і пива спричинила до того, що, згідно з опитуваннями, алкоголь на початку ХХ століття вживало 68% студентів (хоча сьогодні, здається, студентство серйозно побило рекорди своїх попередників).

Як і зараз, студенти мали шкідливу звичку – тютюнопаління. Заможні студенти, витрачали на тютюн по декілька рублів щомісяця. Вони, здебільшого, палили сигари, вартість яких коливалася від 40 копійок до 1 рубля 50 копійок за десяток. Бідніші студенти палили сигарети, ціна на які коливалася в межах 4-8 копійок за десять штук.

Підсумовуючи, можна констатувати, що студент сторічної давнини був, як правило, незаможним, завжди голодним, харчувався не часто і не надто якісно, сам готувати їсти не бажав через традиційну лінивість, брак часу і наявності кухні в орендованому житлі. Студент «за царя» полюбляв випити пива або спирту, а випивши не цурався й запаленої цигарки… Як кажуть, люди не змінюються і їм лише здається, що молодші покоління гірші, ніж їхні діди і прадіди.