Саме в оці дні, що минають, відчули мешканці Києва – як, зрештою, і будь-якого іншого міста, якийсь світлий сум і тугу за чимось незрозумілим і далеким, як спогади дитинства чи колись давно бачені сни, від яких, власне, нічого не залишилося в пам’яті, крім жалкування за тим, що це був лише сон і він скінчився. А тепер закінчується і сама осінь. Тому, мабуть, дуже добре усвідомлюєш в такий час, що це кінець, який, однак, передбачає новий початок. Це щось подібне до того, що, напевне, відчувають старі люди – потребу оглядатися на все, що було, живитися спогадами, радіти, що все було так чудово і водночас сумувати за тим, що воно минулося. Бо ж, власне, попереду – якщо говорити про зовсім найближче майбутнє – немає нічого, крім холодного вітру, темряви на міських вулицях і білого снігу на чорній мокрій бруківці. А вже опісля природа – і разом з нею місто – розпочне новий цикл життя, і ми почнемо накопичувати в пам’яті нові й нові події і враження – аж до наступного вересня. А ще осінь – це пора підсумків і висновків, бо ж це, зрештою, теж така собі форма спогадів – аналізувати, думати, виокремлювати свої помилки і пробачати чужі. Зима запорошить місто снігом – він сховає все старе, що могло б нагадувати про щось, що відбулося ще до цієї осені, але натомість відобразить уже нові, свіжі сліди. А доки сніг ще не пішов, доки Київ проживає ці останні дні дивного місяця листопада – маємо час все загадати. І усім все пробачити.


З найвищої гори над Дніпром, з дев’ятої колії Залізничного Вокзалу, з вікна будь-якої вулиці, з найменшої кав’ярні … Звідки завгодно – Погляд на Місто, щодня, о 23:15 на Радіо Київ