У Православній Церкві є угодники, земне життя яких майже не висвітлене історією, але які залишили собі пам’ять хоча б однією видатної подією свого життя, в якій виявилась височінь їхньої духовної досконалості. До таких угодників належить і священномученик Макарій, Митрополит Київський і всієї Руси, обраний на кафедру в 1494 р. Після спустошливої татаро-монгольської навали 1240 р. київські святителі не жили в Києві більш як 200 років. З почуття архіпастирського обов’язку святитель Макарій вирішив 1497 р. відвідати древню столицю Руси. Дорогою з Вільно в Київ Митрополит Макарій мужньо не полишив Богослужіння в храмі під час татарського набігу і був убитий у вівтарі. На честь 400-річчя мученицької кончини Митрополита Макарія і було закладено наш храм з церковно-парафіяльною школою.

У 1896 р. Київська Релігійно-Просвітницька Громада вирішила провести урочисте святкування ювілею і збудувати церкву-школу в ім’я священномученика Макарія. Активну участь в цій справі виявив член настоятель Лук’янівської — Феодорівської церкви священик Костянтин Терлецький. Ще в 1896р. о. Костянтин переконав раду Релігійно-Просвітницької Громади у доцільності побудови церкви-школи на Юрковиці, і 19 грудня 1895 р. Рада Релігійно-Просвітницької Громади звернулась до Київської Управи з клопотанням про виділення ділянки землі для зведення молитовного будинку для вечірнього Богослужіння на височині на початку спуску з Верхньої Юрковиці на Нижню. У клопотанні зазначається, що населення обох Юрковиць, які досить віддалені від парафіяльних церков, являє собою живильний грунт для сектантської пропаганди. На Юрковиці, в Чмельовім Самсонинському яру живуть майстри, робітники, торговці. Комісія з питань відведення земель задовольнила клопотання Релігійно—Просвітницької Громади, виділила 900 кв. сажень землі з тим, щоб якщо Громада не забудує ділянку за три роки, вона повертається назад у власність міста (див. «Киевские Епархиальные ведомости». № 9. 1.05.1896. С. 361).

Виділену ділянку, розташовану в мальовничій місцевості між Щекавицею і Лисою горою, відразу ж після одержання дозволу Київської Міської Управи на забудову було обнесено парканом.

У 1897 р. увага Ради Київської Релігійно-Просвітницької Громади була звернута головним чином на проведення 400-річного ювілею, а також на будівництво церкви-школи і на організацію протисектантських співбесід.

4 лютого 1897 р. Радою Громади було обрано будівельну комісію. Ця комісія вела всі справи з будівництва церкви-школи на Юрковиці. Матеріальні труднощі, що виникали, вирішувалися з Божою поміччю.

Громада церкви Байкового кладовища пожертвувала для будівництва церкви-школи свяшенномученика Макарія будматеріали від розібраної церкви святителя Димитрія Ростовського і іконостас цієї церкви. Духовний собор Києво-Печерської Лаври відновив цей іконостас. У проведенні підготовчих робіт до зведення церкви-школи і в самому будівництві активно брала участь громада Лук’янівської Свято-Феодорів-ської церкви, Лук’янівська Громада за тверезий спосіб життя та багато інших організацій і приватних осіб, Лук’янівське кураторство — голова Н.І.Чоколов. Таким чином, до травня місяця всі підготовчі роботи до будівництва було завершено.

4 травня 1897 р., з благословення високопреосвященнішого Іоаникія, Митрополита Київського і Галицького, відбулась закладка церкви-школи на Юрковиці на честь священномученика Макарія, Митрополита Київського і всієї Руси.

Перед чином закладки церкви-школи преосвященніший Сергій (Уманський) звернувся до присутніх із зворушливим словом, в якому пояснив суть цих урочистостей і значення церкви-школи для просвіти і спасіння мешканців цієї віддаленої від міста місцевості, де самі назви урочищ — половецьке, печенігівське, татарське — нагадують нам про темні і сумні події минулих днів нашої історії. Владика Сергій запросив усіх до посильних пожертвувань на будівництво церкви-школи.

Увечері цього ж дня в актовому залі Фундукліївської жіночої гімназії відбувся урочистий акт Київської Релігійно-Просвітницької Громади, присвячений 400-річчю мученицької кончини священномученика Макарія, Митрополита Київського і всієї Руси.

Все облаштування гори і зведення будівлі було повністю закінчено до 1 листопада 1897 року, і вся ця велика справа обійшлася лише близько 10 тис. крб., які було зібрано головним чином добровільними пожертвами. У листопаді будівельна комісія звітувала Раді Київської Релігійно-Просвітницької Громади, що церква-школа готова до освячення. Освячення церкви-школи, з благословення високопреосвященнішого Іоаникія, Митрополита Київського і Галицького, було призначено на 30 листопада, на день пам’яті св. Апостола Андрія Первозванного.

Напередодні, 29 листопада 1897 р., в Лук’янівській церкві св. Феодора Освяченого відбулася всеношна. Наступного дня в цій самій церкві відбулась рання Літургія. Після ранньої Літургії з Феодорівської церкви на Юрковицю вирушив хресний хід з перенесенням святих мощей. О 9 годині ранку для освячення церкви-школи прибув єпископ Сергій — голова Київської Релігійно-Просвітницької Громади. В освяченні Престолу і церкви-школи єпископу Сергію співслужили: архімандрит Антоній — намісник Києво-Печерської Лаври, архімандрит Євлогій — настоятель Видубицького монастиря, протоієрей І.Н.Коротков, протоієрей Н.П.Фоменко, протоієрей П.Г.Преображенський і ієромонах Платон — доцент Київської Духовної Академії. Після освячення було відслужено Літургію. Наприкінці Літургії священик Г. Я. Прозоров виголосив слово про значення храму для християнина: «Храм є неоціненна Святиня, дім Божий, школа життя і спасіння створена самим Богом, що виховує людей Євангелієм і благодатними засобами Господа нашого Іісуса Христа. Немає і бути не може вищого виховного закладу на землі ніж храм Божий, і саме тому, що він Божий. Школи, влаштовані людьми, настільки цінні і досягають своєї мети, наскільки втілюють ідеали проголошувані в храмі Божім, наскільки благовлаштовують душі своїх вихованців. Якщо школа відокремлюється від храму Божого то в ній зникають виховання, моральний благоустрій душі і залишається саме лише навчання. А школа і храм Божий разом, там є все що потрібно для всебічного і гармонійного розвитку розумових і моральних сил людини-християнина, для одержання ним знань і добрих навичок життя. Виходячи з такого переконання Київська Релігійно-Просвітницька Громада принесла в дар неписьменним людям Юрковиці храм Божий і під покровом його школу, в яких би вони просвічувались Богослужінням і уроками в школі; премудрістю Божою і знаннями людськими, в яких вони молилися б і вчилися» («Киевские Епархиальные ведомости» 1898р., №1).

Після Літургії єпископ Сергій звернувся до присутніх з архієрейським словом, в якому вказав на знаменний збіг освячення церкви-школи із святом св. Апостола Андрія Первозванного. «Первозванний апостол поставив хрест на одній з гір Київських, і звідси світло Христове засяяло всій Руській землі. Київська Релігійно-Просвітницька громада спорудила Храм Божий на Юрковських висотах, і віриться тепер, що з допомогою Божою звідси пошириться світло Христове на темну Юрковицю» («Киевские Епархиальные Ведомости». 1898р., № 1).

На урочистостях освячення церкви-школи і на Божественній Літургії були присутні багато віруючих міста Києва і в тому числі: начальник краю граф А.П. Ігнатьєв з дружиною, віце-губернатор П.А. Слєпцов, заступник місця міського голови А.В. Розов, члени Київської Релігійно-Просвітницької Громади, представники Лук`янівського кураторства за своїм головою Н.І.Чоколовим, студенти і викладачі Київської Духовної Академії. 3 того часу церква-школа на Юрковиці несла місцевому населенню добро і благодать Христову і просвіту. Проте справу було зроблено лише наполовину. Юрковиця одержала церкву-школу і особого вчителя, але священик запрошувався Київською Релігійно-Просвітницькою Громадою лише на святкові Богослужіння. Складність була в тому, що священика на такому бідному приході необхідно було забезпечити хоча б квартирою. Крім того, один будинок не міг забезпечити і церковно-парафіяльні, і шкільні завдання. Слід було і для школи збудувати приміщення. Сама Юрківська парафія підняти таку справу не могла — не вистачало коштів, та й не було ще там ініціативної людини, здатної зрушити таку справу. На щастя юрківчан, вони мали за свого парафіяльного священика Костянтина Терлецького — настоятеля Лук’яні-вської Свято-Феодорівської церкви.

Восени 1898 р. О.Костянтин, не маючи ніяких коштів, на свій страх і ризик почав при Юрковецькій церкві-школі будівництво великого будинку для школи і для квартири священика. Коли запитували о.Костянтина, на які кошти зводиться будинок, він відповідав: «Бог допоможе». Спорудження будинку було завершено влітку 1899 р., і школу було переведено в нове приміщення. Тоді ж було призначено в Свято-Макаріївську церкву на Юрковиці парафіяльним священиком о.Михаїла Алабовського.

Братство, що виникло незабаром при Свято-Макаріївській церкві, дбаючи про добробут церкви і про бідних людей парафії, за прикладом Свято-Феодорівської церкви і за рекомендаціями настоятеля її, відкрило денний притулок для дітей. При братстві було відкрито бібліотеку.

Місцеві звичаї стали змінюватися. Та й зовнішній вигляд місцевості помітно змінився: з’явилась бруківка, зводилися гарні будинки, відкрився магазин.

В Свято-Макаріївській церкві відтоді богослужіння почали проводитися регулярно щонеділі й по святкових днях, і, крім того, по вівторках увечері співався Акафіст «Успінню Пресвятої Богородиці» і виголошувалась проповідь.

О. Михаїл Алабовський — завідувач читанням в Юрковецькій Свято-Макаріївській — церкві пише у своєму звіті за 1904 р.: «… з роками визначається постійний склад слухачів, кількість яких у Великому посту зростає. Спів Акафісту як правило викликає особливий молитовний настрій. Ті, хто молиться, у більшості випадків слухають його на колінах, багато людей повторюють слова Акафісту, особливо виразні, звернені до серця. І цей настрій дуже сприяє належному сприйняттю пропонованого читання».

У школі аж до 1918 р. по неділях велись вечірні заняття з 4 години вечора до 8 з дорослими обох статей, а в інші дні заняття проводилися 12 години дня до 4 години вечора. У недільні дні школу відвідували до 70 чоловік, а в будні дні — до 50. Спочатку обов’язки учителя виконує випускник духовної семінарії, потім був учитель з педагогічною освітою, який і жив при школі.

Притулок відвідували до 70 чоловік, в тому числі — 15 переданих з міста. В притулок приймались діти від 3 до 9 років з платою по 5 коп. із заможних, діти бідних приймались безкоштовно.

З березня 1908 р. справами притулку почав займатись Дамський Комітет при Києво-Юрковецькому Свято-Макаріївському братстві. Дамському Комітету всіляко допомагав високопреосвященніший Флавіан, Митрополит Київський.

Слід зауважити, що будівництво, а в майбутньому і діяльність Свято-Макарівської церкви і її Братства здійснювалась за активного сприяння і матеріальної підтримки релігійних, громадських організацій і приватних осіб.

За неоціненну допомогу в створенні церкви-школи на Юрковиці Почесними членами Свято-Макаріївського Юрковецького братства стали Високопреосвященніший Платон, архієпископ Американський і Алеутський; . баронеса Фіркс Є.В., інженер Якубенко А. Ф., професор Никольський П. В., Проценко В.Н., Шефтель А.Н. — опікун дитячого притулку, Терещенко А. Н., Алабовський М. П. — перший настоятель Свято-Макаріївської церкви і організатор Свято-Макарівського Юрковецького братства. Алабовська К. І. — фундатор дитячого притулку при Свято-Макаріївському Юрковецькому братстві, подружжя настоятеля, Мурашко А.І. -архітектор (за його кресленнями створено іконостас, що стоїть зараз в Свято-Макаріївській церкві).

Довічними членами Свято-Макаріївського братства стали: художник Пимоненко Н.К., Фонталова М.А., Бондар А.І., інженер Яковлєв Н.А., Чоколов Н.І., Самохвалов М.С., Карнович А.Л., Гринь Є.М., Броншвагер В.А., Булава І.І.

Після жовтневого перепороту і громадянської війни Свято-Макаріївське братство припинило свою діяльність. Школу і притулок нова влада у церкви забрала. Приміщення школи пристосували під житловий будинок. Будинок дитячого притулку було перетворено на тубдиспансер.

Настоятеля Свято-Макаріївської церкви священика Никодима в 1937 р. було заарештовано. Родини отця настоятеля і отця диякона з церковного будинку виселили. Церкву пристосували під лимарню, зруйнувавши дзвіницю і купол.

Друге своє життя Свято-Макаріївська церква розпочала 1942 р., коли взимку зібралися віруючі Татарки та Юрковиці й зареєстрували церковну общину. То були подружжя М.М. та Н.П. Булави, Я.Н.Карпов, М.І. Токарева, подружжя Шлопацьких, М.В.Шульженко, брати Гермоген і Іоасааф Шиманські. С.І.Фокін, незмінний псаломщик Олександра Андріївна Ходорко, Б.Ходорко. Влітку 1942 р. стараннями жителів довколишніх районів вдалося провести хоч який ремонт і знову переобладнати будівлю під церкву. Було влаштовано вівтар, крилас, поставлено фанерний іконостас, зібрано деякі ікони. Освячення храму і Престолу було проведено з благословіння преосвященнішого Пантелеймона, Єпископа Київського, ієромонахом Анатолієм.

Та повне відродження церкви священномученика Макарія розпочалося 17 грудня 1945 р. — в день великомучениці Варвари, коли Митрополит і Київський і Галицький Іоанн (Соколов) поставив настоятелем цієї церкви священика Георгія Єдлинського. Отець Георгій зумів об`єднати довкола церкви парафіян, котрі в міру своїх сил і здібностей щиро працювали, як і їхній настоятель, для відродження колишньої краси церкви.

В 1947р.о.Георгій залучив до іконописних робіт видатного майстра — художника І.С. Їжакевича, котрий особисто написав ікони: священномученика Макарія, Божої Матері «Несподівана Радість», святителя Николая «Мокрого», великомучениці Варвари, Феодора Освяченого, священномученика Іоанна воїна, преподобного Серафима Саровського. Інші ікони було написано його учнями.

Новий дубовий іконостас, крилас, кіоти та свічний ящик були зроблені місцевими столярами-різьбярами за проектом архітектора А.І.Мурашка за участю кандидата архітектури Е.Д.Коржа. Освячення нового іконостасу та ікон здійснив о. Георгій в 1952 р.

Отець Георгій був добрим пастирем і мудрою людиною. В той нелегкий час він спромігся займатися добродійністю, і проповідництвом і підготовкою достойних пастирів попри те, що все це неухильно заборонялося тоді державою і Комуністичною партією.

Коли о. Георгій постарів, прийшла достойна заміна — в особі протоієрея Анатолія Затовського, що став настоятелем Свято-Макаріївської церкви 6 травня 1984 р. Енергія та старанне піклування про Дім Божий протоієрея Анатолія помножені на мудрість і старецтво о. Георгія стали новим живодайним струменем у житті парафії. Отець Анатолій не став заводити нові порядки, все лишилося, як то було заведено отцем Георгієм, — неквапні Богослужіння, грунтовні сповіді, тривалі бесіди з парафіянами після служби.

До 1000-ліття Хрещення Руси були проведені велиикі роботи по благоустрою храму та навколишньої території, було відремонтовано стіни храму. На стелях олтаря та храму написані великі панно-ікони «Свята Тройця» (худ. Ю-Морозов), «Спас з Євангелістами» (худ. Л. Мамаєнко), Божої Матері (худ С. Мамаєнко). Престол був оздоблений позолоченим окладом. Довкола церковної садиби побудовано новий кам`яний паркан.

У цей час церкві було повернуто приміщення колишньої церковної парафіяльної школи. Будинок було капітально відремонтовано, в ньому розташувалися: бібліотека, клас недільної школи та клас та клас для проведення занять з півчими церковного хору, проскурня, трапезна та помешкання настоятеля. Всі роботи були виконані парафіянами Свято-Макаріївської церкви.

У 1989 р. було розпочато роботи по відновленню куполів храму за архітектурною розробкою Л.В.Мамаєнко. І вже в 1991 р. Свято-Макаріївська церква постала в своєму первісному вигляді з сяючими позолотою маківками куполів і новою дзвіницею.

І тепер Свято-Макаріївська церква живе повним життям: по суботах, неділях і святах правиться Божественна Літургія, на котрій віруючі причащаються Святих Христових Таїн, здійснюються Таїнства Покаяння, Хрещення, Вінчання, Єлеосвячення — всього того, що складає сутність релігійного життя Православної Церкви. Кожного четверга ввечері співається Акафіст свяшенномученику Макарію.

У нових соціальних умовах храм розкриває нові грані своєї діяльності. Це — духовне освячення дітей і дорослих, це — милосердя. 30-40 дорослих і майже стільки ж дітей одержують початкові богословські знання па уроках Закону Божого, вчаться приводити свої життєві принципи у відповідність з євангельським моральним Христовим Завітом.

Більше ста років прикрашає гори Татарки Свято-Макаріївський храм. До 500-ліття мученицької кончини Митрополита Макарія навпроти храму закладено сквер, споруджено в ім’я священномученика Макарія струнку альтанку-каплицю. Крім того, парафіяни храму на чолі зі священиком в травні щороку звершують традиційну паломницьку поїздку до Вільнюса, де священномученик Макарій проходив чернечий послух, й був обраний на Київську кафедру, а також на місце мученицької загибелі священномученика Макарія в село Скригалов на Білій Русі, де прочани возносять свої молитви в ім’я цього святого.