Ще цікавішими в цьому плані були піддашшя і горища, на яких мешканці дому зберігали різноманітні речі, що вийшли з ужитку, але колись теоретично могли б знадобитися. Саме там зазвичай спадали на думку найцікавіші сценарії ігор, розказані історії здавалися набагато вірогіднішими і гостросюжетнішими, місто ж звідти виглядало значно просторішим і водночас – майже іграшковим. Саме через пікантне місце проживання таким бажаним і омріяним гостем був …
Ще є годинники несправжні. Вони намальовані на стінах, на вивісках чи на біл-бордах з якоюсь певною – щоразу іншою, художньою чи рекламною метою. Іноді можна сплутати їх з тими, що йдуть, і таким чином, загубитися в часі. Однак і зі справжніми годинниками також виникають певні складнощі. Я ніколи не звертала на них увагу взагалі, крім тих моментів, коли треба було дізнатися що там з часом, доки одна дівчина не запитала : цікаво, чи всі годинники …
Не дарма ж ключ від міської брами дотепер вважається символом непідлеглості, а в давнину саме такий ключ вручали загарбникам, якщо місто готове було здатися без бою. Ключник, чи пак, хоронитель брами, вважався відтак мало не богообраним, принаймні кимось на кшталт жерця, покликаного до ревного служіння могутньому духові брами. Тривалий час таким жерцем був у Києві наглядач Золотих Воріт – головної та урочистої брами стародавнього міста. Назву …
Звісно, в великих містах давно вже заведене автоматизоване прибирання вулиць – машини що замітають долівку, машини, що миють асфальт, машини, що прибирають сніг і вивозять сміття. Але в Києві, в старих чи віддалених районах, в тихих подвір’ях і дотепер можна перед світанком почути за вікнами характерний шурхіт драпачА – справжньої, великої, теж як з казки, а взимку, вийшовши вранці з дому, побачити сліди на свіжозаметених від снігу стежках. Саме …
Кожного дня, прокидаючись у своєму помешканні, ти так чи інакше найперше визираєш у вікно. Крізь вікна ми сприймаємо щоранку Київ, адже мало хто прокидається надворі, через вікна ми дізнаємося, яке місто чекатиме на нас, коли ми вийдемо з квартири. Довідуємося, чи потрібен нам плащ чи парасоля, чи стало на деревах більше зелені і квітів.Моя бабця годинами просиджувала біля вікна на кухні, оглядаючи подвір’я і спостерігаючи, як бавляться дітлахи і …
— Так у вас паспорт в кармане рубашки. С паспортом в Киеве ходят только москвичи. О господи! Я уж и забыл, как ходить без паспорта. А регистрацию что, не надо? А прописку что, не проверяют? А борьбы с терроризмом нету, что ли? Когда выходишь из поезда, никакой металлический голос из громкоговорителя не предостерегает ни от чего «с целью предотвращения террористических актов». Таксисты, если спрашивать их о приближающихся президентских выборах, не …
почтенных дам с напольными весами и художников, рисующих в будни и праздники. Кстати, о художниках. Не знаю, что называть киевским Арбатом. По идее, таковым можно считать Андреевский спуск. Там торгуют всяческими, вполне арбатскими сувенирами — от шапок-ушанок до фотографий братьев Кличко с их личными автографами. Купить тут можно и редкие литографиии позапрошлого века, и книги на мёртвом уже языке идишь, и тысячи самых разных нужных и не …
Профессионалу объяснять ничего не надо, и Александр лишь сетовал,что не прольется никак сквозь облака рассеянный вечерний свет,способный превратить фотографию в живопись. Чтобы не терять времени, онуговорил молодых киевлянок позировать у парапета на фоне реки. Кромеосвещения наш фотограф был помешан на поиске характерных лиц, особенноему хотелось выловить на Крещатике миловидное лицо типичной киевлянки. Я подумал: как удачно и точно зовутся …
Начало — /new/opinions/optimprosp В отличие от остального Крещатика жизнь здесь продолжается большуючасть суток, вплоть до утра. Пивных павильонов, террас, ларьков на этойчетной полукруглой стороне площади много. Хуже с биотуалетами, которыхя просто не видел, а в соседнем «Макдоналдсе» дверь в туалет«закодирована» и открывается кодом на чеке. Ловко придумали. С торца площади веером разбегаются шесть улиц — две параллельноКрещатику и четыре …
Люди такие же, каким пятнадцать лет назад был я. С этим знанием становится невозможно жить. Оно не сильно, но как-то очень настойчиво сжимает все в груди. Наверное, это называется тоской, ностальгией, еще как-нибудь называется… Это давит и мешает дышать, но, к счастью, выход прост: я покупаю билет и лечу в Киев. В Москве я как-то пропускаю весну. Еще не успел ее прочувствовать, как уже лето. А здесь весна – знакомые лет с двенадцати-тринадцати …
